Головна сторінка

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2010



Скачати 324.82 Kb.
НазваАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2010
Дата конвертації22.03.2016
Розмір324.82 Kb.
ТипАвтореферат


КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


БАЙЛЕМА ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА
УДК 94(477)+304.4 «1917/1920»

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА НАЦІОНАЛЬНИХ УРЯДІВ УКРАЇНИ У 1917-1920 рр. (НА МАТЕРІАЛАХ ПОДІЛЬСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ)


07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ

2010

Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії для гуманітарних факультетів

Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

КАПЕЛЮШНИЙ ВАЛЕРІЙ ПЕТРОВИЧ,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

Завідувач кафедри етнології та краєзнавства
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

АНДРУСИШИН БОГДАН ІВАНОВИЧ,

директор Інституту політології та права

Національного педагогічного університету

ім. М. П. Драгоманова
кандидат історичних наук, доцент

БОРОВИК МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри новітньої історії України
Захист відбудеться 21 червня 2010 р. о 10 годинні на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 20 травня 2010 р.
Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Божко О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена характером, змістом, метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (382 позиції, 41 с.). Загальний обсяг роботи становить 238 с.

Вступ. Актуальність теми дослідження. В умовах становлення та розвитку незалежної Української держави не вщухає інтерес до нашої національної історії, до уроків та досвіду минулого. Процес розбудови незалежної Української держави потребує узагальнення всього накопи-ченого українським народом досвіду, адже колізії сучасного державо-творення в Україні багато в чому схожі з проблемами, які постали перед творцями української державності в період визвольних змагань 1917-21 рр. Серед пріоритетних напрямків історичної науки незалежної України чільне місце посідає висвітлення часу перебування при владі українських національних урядів у 1917-20 рр. На сьогодні вчені досить результативно досліджують діяльність українських урядів на теренах освіти, науки, культури, військового будівництва, профспілкового руху, вирішення аграрного питання тощо. Проте до цього часу поза їхньою увагою лишається діяльність національних урядів на ниві охорони здоров’я, громадського харчування, хлібно-продовольчого забезпечення, соціальної опіки населення та ін. Зовсім фрагментарно досліджені ці питання на регіональному рівні. Тим часом, вивчення соціальної політики має велике значення для комплексного відтворення внутрішньої політики України у 1917-20 рр., без чого історія Української революції буде неповною.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена й тими змінами та процесами, які на сучасному етапі відбуваються в історичній науці, стосуючись також і проблематики 1917-20 рр. Зрозуміло, що всі історичні паралелі умовні. Однак, сьогодні в Україні постало не мало проблем, над вирішенням яких близько 90 р. тому працювали співробітники міністерств здоров’я, праці, освіти та ін. Це – проблеми збереження лікувальних закладів, зменшення безробіття, недостатнє фінансування освіти тощо. Тому ґрунтовне вивчення історичного досвіду щодо здійснення соціальної політики залишається актуальним не лише для науки, а й для сучасного державотворчого поступу України.

Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідної держбюджетної теми «Історія української державності нової та новітньої доби» (номер державної реєстрації 06БФ046-01), яка включена до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об’єктом дослідження є місцеві органи влади Центральної Ради, Української Держави та Директорії на території Подільської губернії у 1917-20 рр.

Предметом дослідження є практична діяльність місцевих владних структур українських національних урядів щодо здійснення соціальної політики на Поділлі.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1917-20 рр., час діяльності українських національних урядів на території України.

Територіальні межі дослідження визначені тогочасними межами Подільської губернії як адміністративно-територіальної одиниці України.

Мета дослідження зумовлена актуальністю проблеми та значенням теми для подальшого осмислення і вивчення соціальної політики українських урядів та втілення її на регіональному рівні, а саме на Поділлі. Тому ця мета полягає у дослідженні реалізації основ державної політики в сфері охорони здоров’я, освіти, боротьби з безробіттям, соціальної допомоги, опіки та піклування.

Для досягнення поставленої мети виділено ряд завдань:

  • проаналізувати сучасний стан розробки теми у вітчизняній історіографії;

  • охарактеризувати джерельну базу дослідження;

  • визначити регіональні особливості соціальної політики в діяльності місцевих органів влади на Поділлі в революційну добу;

  • узагальнити практику надання державної допомоги соціально незахищеним категоріям подолян;

  • вивчити роль органів місцевого самоврядування та громадських організацій у становленні та забезпеченні діяльності системи початкової та професійної освіти, охорони здоров’я, хлібно-продовольчого забезпечення, боротьби з безробіттям та надання соціальної допомоги населенню Подільської губернії у 1917-20 рр.;

  • сформулювати висновки, які витікають з аналізу окремих аспектів і всієї проблеми в цілому, визначити напрями майбутніх дослідницьких пошуків.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму, науковості, об‘єктивності та системності. Для вирішення дослідницьких завдань використовувалися такі методи наукового пізнання як проблемно-хронологічний, ретроспективний, порівняльно-історичний, структурний, статистичний, які дозволили вивчити процес становлення і діяльність державних та місцевих органів праці, освіти, охорони здоров’я та опіки, вплив на них суспільно-політичних та інших чинників.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація, по суті, є першою узагальнюючою науковою роботою, в якій на основі широкого кола архівних джерел, статистичних даних та матеріалів періодики дається комплексний аналіз соціального забезпечення населення Подільської губернії в 1917-20 рр.

До конкретних здобутків дисертації належить: дисертанткою вперше піднято і на регіональному рівні розроблено проблему діяльності місцевих органів влади з питань соціального захисту та опіки населення Поділля; здійснено комплексний аналіз ефективності роботи регіональних закладів та установ системи охорони здоров’я, праці, освіти, працевлаштування населення; детально проаналізовані різні форми та види соціальної допомоги населенню; по-новому досліджено особливості хлібно-продовольчого забезпечення, як форми соціальної підтримки населення Поділля за революційної доби; уточнено конкретний вклад у здійснення соціальної політики багатьох посадовців загальнодержавного і регіонального рівня; до наукового використання вперше введено значну кількість архівних документів, статистики та матеріалів періодичних видань, що видавались на території Подільської губернії.

Практичне значення одержаних результатів. Вивчення соціальної політики українських урядів у 1917-20 рр. дає можливість висвітлити ще один малодосліджений аспект внутрішньої політики українських урядів на регіональному рівні. Крім цього, актуалізується набутий в революційну добу відповідний досвід, який варто враховувати при реформуванні системи охорони здоров’я, освіти та соціального захисту на сучасному етапі історичного поступу України. Результати наукового пошуку стануть у нагоді при підготовці методичних та навчальних посібників, популярних нарисів, робіт краєзнавчого характеру, спецкурсів, вузівських та шкільних курсів з історії рідного краю.

Наукова апробація роботи. Основні положення дисертації були оприлюднені у вигляді доповідей та виступів на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: І Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 23 квітня 2008 р.); ІІ Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 23–24 квітня 2009 р.); ІІІ Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 22–23 квітня 2010 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Шевченківська весна» (Київ, 1–2 березня 2007 р.); VІ Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Шевченківська весна» (Київ, 20–21 березня 2008 р.), ХХІІ Всеукраїнській науковій історико-краєзнавчій конференції (Вінниця, 22 жовтня 2009 р.), на науково-практичній конференції, присвяченій 15-річчю з Дня Незалежності України (Київ, 5 квітня 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображені у 9-ти публікаціях, 5 з яких вміщені у наукових фахових виданнях.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Перший розділ «Історіографія та джерела дослідження» складається з двох параграфів.

У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми» дається періодизація розвитку знань з досліджуваної проблеми.

Українська революція посідає чільне місце в історії національного державотворення. До одного з найменш досліджених його аспектів небезпідставно можна віднести соціальну політику. На сьогодні ще немає жодного узагальнюючого дослідження з цієї проблеми.

Аналіз історіографічної бази обраної теми, з врахуванням концепції періодизації історіографії, розробленої вченими Я.Калакурою, В.Капелюшним, В.Коцуром, В.Солдатенком 1, дає підстави виділити п‘ять основних періодів її дослідження та виокремити сучасний етап розвитку історіографії у незалежній Україні.

Більшість радянських істориків ігнорувала сам факт існування незалежної Української держави і Української революції, вони називали це явище «проявом буржуазного націоналізму» і не вивчали його. Першими кроками у напрямі дослідження проблеми стали розвідки А. Річицького і В.Затонського 2. Суб’єктивізм поглядів авторів не дав в повній мірі охопити весь процес багатогранної роботи українських урядів, вживання терміну “українська революція” та трактування її не як частину російської, а самостійного витвору українського історичного процесу, розцінювалось як “націоналістичний ухил”, з цим ярликом було репресовано багато видатних українських діячів, в тому числі академіка М. Яворського.

На фоні негативного ставлення до Української революції в 1920-ті роки вирізняється робота С. Постернака із історії освітнього руху в Україні за революційної доби, в якій автор виокремлює особливі здобутки Гетьманату 3.

Зовсім іншими за змістом та об’єктивністю викладу були праці істориків української діаспори. Водночас, в деяких з них простежується прагнення до апології власних політичних поглядів, виправдання або згладжування помилок минулого, тенденційність4.

З небагатьох праць істориків діаспори, спеціально присвячених досліджуваній проблемі, є монографія М. Зореславича 5. Але особливе місце серед історичних досліджень посідає двотомник Д. Дорошенка 6. Автор дає позитивну оцінку роботи урядових підрозділів, які займалися соціальними питаннями, зокрема, охороною здоров‘я та державного опікування. Проте він занадто перебільшує успіхи українських урядів в соціальній політиці.

В добу сталінського вульгарного трактування історичних явищ (друга половина 1930-х – початок 50-х рр.) панували догматичні положення, в тому числі і щодо Української революції. Архівні документи опубліковані протягом 1936-38 рр. часописом “Більшовик України”7 та матеріали інших видань були спрямовані на дискредитацію Української революції, її лідерів.

Протягом другої половини 1950-х – кінця 80-х рр. радянські історики продовжували досліджувати «антинародну» суть гетьманського режиму, УЦР і Директорії 8. В той же час в дослідженнях Є. Скляренка, В. Верстюка 9 використана широка джерельна база доби Української революції.

Своєрідними підсумками розробки проблеми в радянській історіографії у вказаний період стали монографії А. Гриценко, Є. Скляренка, О. Реєнта 10.

Проблема соціальної політики українських урядів починає грунтовно досліджуватись лише з початком 1990-х років. Профспілковий рух, як складова частина робітничого руху, став, на думку Б. Андрусишина, одним з визначальних факторів грандіозних соціальних конфліктів, які виникали при створенні української державності доби Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР, а також численних експериментів більшовиків11. У своїй дисертації та серії публікацій учений розглядає робітничу політику як складову соціальної політики, звернувши особливу увагу на організацію праці, заробітної плати, соціального страхування і забезпечення охорони здоров’я, праці, покращення житлових умов, боротьбі з безробіттям тощо 12. Історіографічний аналіз наукового доробку Б. Андрусишина дає підстави для висновку, що він є вагомим внеском у наукове осмислення соціально-економічного змісту Української революції.

Широкий діапазон питань щодо робітничої політики у 1917-20 рр. досліджено в монографіях і дисертації О.Реєнта, на думку якого робітничий клас залишався в більшості своїй політично пасивним, зрусифікованому українському робітництву були незрозумілі прагнення українських урядів до незалежності, вони більше дбали про те, щоб якось вижити 13.

Яскравим прикладом нових підходів до ґрунтовного вивчення проблеми і одночасно свідченням необхідності переосмислення наших знань і трактувань стосовно історії Гетьманату П. Скоропадського, є поява статті О. Кульбашної. Аналізуючи взаємовідносини профспілок і Української Держави П. Скоропадського, дослідниця чи не найпершою в історіографії поглянула на проблему через призму ринкових відносин в економіці, які запроваджував гетьман 14. На жаль, цей аспект проблеми навіть у найсучасніших виданнях висвітлюється однобоко, за старими радянськими шаблонами, з класових пролетарських мас, які сприйняли революцію як вседозволеність. Ми цілком підтримуємо таку позицію дослідниці, яка здійснила спробу поглянути на проблему не з політичної доцільності реформ П.Скоропадського, а даючи перевагу загальнолюдським цінностям перед вузькокласовими інтересами 15.

Новітній рівень вивчення проблем Української революції, діяльності Центральної Ради і її голови М. Грушевського відображено в дослідженні В. Верстюка 16. Автор робить висновок, що історія Української революції демонструє тісне комбінування національних і соціальних аспектів 17.

Значної уваги заслуговують фундаментальні роботи В. Солдатенка з історії Української революції. У виступі на Всеукраїнській науковій конференції у Харкові (листопад 1995 р.) вчений поставив перед істориками ряд конкретних завдань: вивчення процесу переплетіння соціальних і національних факторів, демократичних устремлінь і державотворчих зусиль, комплексну оцінку зовнішніх та внутрішніх факторів, які сприяли, або заважали революційно-визвольним задумам, показ зв’язку подій в Україні з загальноросійськими і загальноєвропейськими тенденціями 18.

У статтях Б. Андрусишина та П. Гай-Нижника на основі введення до наукового обігу нових архівних матеріалів досліджуються проблеми охорони праці, соціального забезпечення, боротьби з безробіттям за доби Гетьманату та Директорії УНР 19.

Проводяться дослідження доби Української революції і на регіональному рівні. Привертають до себе увагу праці А. Малигіна, В.Лозового, глибоко і всебічно аналізують події Української революції на Поділлі В.Воловик, М.Стопчак 20 та ін. Сучасні історики докладають зусиль для наукового відтворення персонального внеску в Українську революцію видатних діячів Поділля, учасників тих подій. Це питання вивчали К.Завальнюк і С. Калитко 21. Значну увагу дослідники приділяють розвитку освіти на Поділлі.

Отже, історіографія проблеми представлена значним масивом публікацій, які розглядають окремі її аспекти. Однак цілісного, комплексного дослідження проблеми ще не здійснено, тому існує нагальна потреба в ґрунтовній подальшій розробці проблеми.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база дисертаційного дослідження» наголошується, що дослідження соціальної політики національних урядів України у 1917-20 рр. на регіональному рівні стало можливим завдяки використанню комплексу різних за походженням документів та матеріалів, що складають джерельну базу дисертаційної роботи. Основу джерельної бази становлять неопубліковані, оригінальні архівні джерела та опубліковані документи, які доповнюються матеріалами статистики і періодичних видань періоду 1917-20 рр., а також спогадами очевидців.

Одними з найважливіших джерел дослідження є матеріали, які зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) у м. Києві, Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України) у м. Києві, Державному архіві Вінницької області (ДАВО) та Державному архіві Хмельницької області (ДАХО). Вибір і кількість архівів обумовлені регіональним аспектом дослідження, а значна кількість опрацьованих фондів обумовлена прагненням роботи з масивом документів та матеріалів, що дозволяють не лише змоделювати процес здійснення соціальної політики на території Подільської губернії через звернення до найрізноманітніших фактів на прикладі різних міст і містечок, повітів губернії, але й впевнитись в об‘єктивності і повноті інформації та висновків. З цією метою використано 152 справи з 29 архівних фондів, зокрема: у ЦДАВО України використано 132 справи з матеріалів 18 фондів, 2 справи з фондів ЦДАГО України, у ДАВО – 11 справ з 9 фондів та 7 справ у фондах архівних матеріалів ДАХО.

Велике значення для дослідження мають статистичні матеріали. Ці джерела містять цінний фактичний матеріал про фінансування певних напрямків соціальної політики, про розподіл видатків по окремих містах, повітах та Подільській губернії взагалі. Багатий статистичний матеріал з різних видань, архівів та періодики узагальнено і у формі таблиць включено в текст дисертації. Недоліком багатьох статистичних матеріалів віднайдених в різних джерелах є нераціональна методика статистичних підрахунків, невідповідність окремих статистичних оглядів офіційній статистиці досліджуваного періоду, а відтак неповна і недостатньо точна інформація, яка вимагала від дисертантки додаткових зусиль для максимально можливого встановлення істини.

Значний пласт матеріалів опубліковано в періодичних виданнях періоду Української революції 1917-20 рр. В дисертації використовувались як загальноукраїнські газети, які стосувались різних аспектів здійснення соціальної політики українськими національними урядами, так і наповнені місцевим фактичним матеріалом періодичні видання, що виходили на території Подільської губернії. Найчастіше ці матеріали друкувались у таких періодичних виданнях, як газети «Шлях», «Подільські губерніальні відомості», «Слово Поділля», «Народна воля», «Життя Поділля», «Народний голос» та ін. Всього використано матеріали 48 газет та часописів періоду 1917-20 рр.

Використовувались також спогади діячів та сучасників революційних подій. Вони складають окрему групу джерел, які дають змогу поглибити аналіз здійснення соціальної політики на Поділлі в революційні роки.

Зроблено висновок, що незважаючи на певний інтерес до проблеми здійснення різних напрямків соціальної політики українськими національними урядами у 1917-20 рр., це питання ще не було предметом комплексного спеціального дослідження, хоча окремих його аспектів торкались вітчизняні і зарубіжні дослідники. Досліджувана проблема має різноманітну за категоріями та соціальними функціями джерельну базу, яку можна вважати репрезентативною і достатньою для того, щоб виконати поставлені в роботі завдання, зробити відповідні узагальнення та висновки. Отже, рівень наукової розробленості теми дозволяє поставити питання про необхідність більш ґрунтовного та комплексного її вивчення.

Розділ 2 «Соціальний захист населення Поділля у 1917-1920 рр.» складається з трьох параграфів.

У підрозділі 2.1 «Хлібно-продовольче забезпечення як форма соціальної підтримки населення» особливу увагу звернуто на соціальні програми національних українських урядів. Господарська розруха, викликана світовою війною, досягла в 1917 р. катастрофічних розмірів. Щодо внутрішньої політики Центральної Ради у продовольчому питанні, то як свідчать матеріали преси, ця політика не завжди була вірною. Так, коли в грудні 1917 р. в Україні загострилася продовольча криза, а селяни відмовилися давати хліб державі на тогочасних умовах, Центральна Рада перейшла до його реквізиції із застосуванням збройної сили. В березні 1918 р. вона створила «Хлібне бюро», яке збереглося і при Гетьманаті. Проте і цей орган не зумів успішно вирішити цілий ряд завдань хлібно-продовольчого забезпечення населення України.

За Гетьманату П.Скоропадського 27 травня 1918 р. було прийнято закон «Про право на врожай 1918 р. на території Української Держави», відповідно до якого право на врожай належало власникам землі і запроваджено хлібну монополію та тверді ціни на хліб. Проте необхідність виконання умов Брестського мирного договору щодо відправки 1 млн. пудів продуктів харчування до Німеччини породило низку як зовнішніх, так і внутрішніх проблем, результатом чого стало падіння Гетьманату П.Скоропадського і прихід до влади Директорії.

Директорія зуміла налагодити певний обмін між містом і селом. Провінційні міста, які балансували на межі голоду, завдяки втручанню держави, хоч і мінімально, але все ж забезпечувались продуктами харчування. З огляду на такі активні дії, заготівля хліба на Поділлі у липні-серпні 1919 р. пройшла значно організованіше, як у два попередні роки, тобто за Центральної Ради та Української Держави, але взагалі кампанія по збору хліба державі зазнала невдачі, і основні причини цього були через фінансову кризу, слабку організацію апарату по збору урожаю та відсутність реальної військової охорони збіжжя.

У підрозділі 2.2 «Соціальна опіка, піклування та види допомоги населенню» зазначається, що за царизму не було єдиної системи органів та установ соціального захисту. Не лише держава, а й місцева влада на Поділлі теж всіляко сприяла наданні соціальної допомоги населенню. Крім військових, дітей та інвалідів соціальною підтримкою охоплювались і інші категорії населення Поділля. Так, допомога надавалась урядовцям і службовцям внаслідок дорожнечі, яка виникла через перевантаження військовими м. Кам’янця. Соціальний захист з боку держави відчули на собі і урядовці центральних та місцевих установ.

Ще одним видом допомоги різним прошаркам населення Поділля були благодійні внески, а також відшкодування збитків. У 1919 р. заснована окрема комісія для встановлення збитків, нанесених мешканцям під час війни з більшовиками: за вбиту худобу, коней, свиней, овець, кіз. У цьому ж році хлібним департаментом Міністерства народного господарства було наказано Могилівському, Ушицькому і Кам’янецькому продовольчим відділам негайно відпустити пограбованому населенню Ялтушкова, Копайгорода, Солодківців і Лянцкоруня потрібну кількість хліба нового урожаю. Літом 1920 року, тобто після заключення Варшавського договору, селянству відшкодовувались збитки, завдані їм польським військом.

Таким чином, не дивлячись на значну матеріальну і фінансову скруту українських урядів в період національних визвольних змагань, соціальний захист населення, особливо сиріт, солдатських вдів, багатодітних сімей, сімей, які постраждали від більшовиків, займав чільне місце. Українські уряди намагались створити чітку систему різноманітної допомоги населенню з метою не тільки полегшити надзвичайно важке становище обездолених, але і здобути собі прихильників серед більшості українців.

В підрозділі 2.3 «Форми та методи боротьби з безробіттям» вказано, що Подільський край, як регіон переважно сільськогосподарської спеціалізації з слабко розвинутою промисловістю і водночас великим приростом населення, ще до Першої світової війни давав великий відсоток безробітних. З метою соціального захисту великої кількості безробітних та інвалідів, яких було вдосталь внаслідок війни, уряду ставилось в обов’язок вжити заходів для підняття промисловості держави, де всі безробітні змогли б знайти собі роботу. Всього ж по Україні протягом 1917 – перших місяців 1918 рр. було відкрито 48 бірж праці. Починаючи з травня 1918 р. нові біржі праці не відкривались.

Важливим заходом у боротьбі з безробіттям за часів Гетьманської держави 1918 р. стала організація масових громадських робіт по впорядкуванню міст, селищ. Для цього з ініціативи міністерства праці було ухвалено 5 серпня 1918 р. “Закон про організацію громадських робіт.”

Подолання безробіття шляхом організації громадських робіт практикувалось і за доби Директорії. Значна робота щодо боротьби з безробіттям проводилась і в усіх повітах Подільської губернії. Однак, у зв’язку з постійним перебуванням українських урядів у стані війни, забезпечити повну зайнятість населення не вдалось. Створення страхового фонду допомоги безробітним через саботаж підприємців та нестабільність воєнно-політичної обстановки проходило повільно. Важливим заходом у боротьбі з безробіттям була організація масових громадських робіт, проте і ці роботи мали тимчасовий характер та не гарантували постійної зайнятості та заробітку.

Матеріал третього розділу «Охорона здоров’я як важливий напрямок соціальної політики українських урядів за доби національно-визвольних змагань» викладено в трьох параграфах.

У підрозділі 3.1 «Заходи щодо ліквідації вогнищ інфекційних захворювань населення Поділля у 1917–1920 рр.» зазначається, що Подільська губернія під час Першої світової війни була прифронтовим районом з великою концентрацією військ. Серед військових масово поширювались різноманітні епідемії, захворювання, які завдавали фізичних втрат і цивільному населенню.

Багато із проблем, притаманних становленню української державності в 1917-20 роках, існують і сьогодні. Перш за все, це проблеми сільської медицини, вони були болючими завжди, як у ХІХ, так і ХХ ст., залишаються вони надзвичайно актуальними і сьогодні, на початку ХХІ ст. Це також проблеми фінансування потреб медичної галузі і раціональне використання суспільних коштів, проблеми боротьби з інфекційними захворюваннями, проблеми, пов’язані із демографічною ситуацією і здоров’ям населення, та цілий ряд інших проблем.

Отже, система охорони здоров’я продовжує страждати на системні недоліки, які повторюються і які, мабуть, були закладені в роботу цієї системи ще на початку її становлення. Безперечно, досвід вирішення цих проблем у 1917-20 рр. на Поділлі, в різних регіонах та в Україні взагалі залишається актуальним.

Підрозділ 3.2 названо «Формування мережі медичних закладів та санаторіїв на території Подільської губернії в революційну добу». За період 1917-20 років у становленні та розвитку охорони здоров’я виникали проблеми, які вимагали свого рішення і частину з яких влада так і не вирішила до кінця: боротьба з епідеміями інфекційних та венеричних захворювань; незадовільний санітарно-побутовий стан населених пунктів (погане водопостачання, погані житлові умови, висока скупченість людей у своїх житлах); незадовільна демографічна ситуація, пов’язана із втратою населення, високою дитячою смертністю й смертністю дорослих; низький рівень організації медичної допомоги сільським жителям (незадовільне фінансування, нерівномірний розподіл ліжкового фонду між містом і селом, низький рівень зарплат медичного персоналу й фінансування витрат на матеріали й харчування для хворих, відсутність транспорту, гостра необхідність в ремонті будинків); проблема материнства і дитинства, соціальна незахищеність жінок; проблема боротьби із соціальними захворюваннями – сифілісом і туберкульозом (недостатня мережа протитуберкульозних і венеричних диспансерів на селі, брак фінансових ресурсів на ці цілі); проблеми відповідності кількості й структури різних медичних установ і потреби в них з одного боку і їхні здатності задовольнити потреби населення з іншого; проблеми якості і необхідної кількості медичного персоналу й, у першу чергу, кваліфікованих лікарів.

Четвертий розділ «Розвиток початкової і професійної освіти та соціальна підтримка вчителів на території Подільської губернії в 1917-1920 рр.» складається з двох параграфів.

Підрозділ 4.1 «Розбудова та фінансування початкової шкільної освіти» присвячено заходам національних урядів щодо розвитку вищої і нижчої початкової школи на Поділлі. Як свідчать матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, на кінець 1918 р. на Поділлі діяло 127 нижчих початкових шкіл, з яких 30 було відкрито в 1917 р., а 50 – у 1918 р. Що стосується вищих початкових шкіл, то їх на 1 листопада 1918 р. на Поділлі було 141, в тому числі 130 державних. 34 школи відкриті в 1917 р., а 59 – у 1918 р.

Не дивлячись на скрутне становище, в якому перебували всі три українські національні уряди протягом 1917-20 рр., відбувались позитивні зрушення в системі народної освіти. В УНР проходив процес становлення і розвитку національної школи, вона була демократичною, українізованою і єдиною, в якій діти різних станів суспільства могли безкоштовно здобути освіту. Влада Центральної Ради, Гетьманату та Директорії заклали підвалини української національної школи, дали такий великий поштовх, який продовжував рухати освіту і в наступні роки. Однак, політичні катаклізми, військові дії, економічна розруха, окупації українських земель більшовиками та денікінцями не дали можливості жодному з урядів за короткий час їх існування втілити в життя більшість освітянських законопроектів.

У підрозділі 4.2 «Розширення системи професійної освіти та соціальна підтримка вчителів» присвячено дослідженню різних аспектів проблеми розвитку системи професійної освіти та втіленню заходів щодо соціального захисту вчителів-подолян.

Досить ґрунтовно розвитком професійної освіти займалась Директорія. У січні 1919 р. Рада Народних Міністрів дала розпорядження на місця продовжувати реалізовувати програму побудови професійних навчальних закладів, прийняту ще Гетьманатом, що свідчить про неперервність в проведенні освітянської реформи в умовах Української революції.

Незадовільним було соціальне забезпечення вчителів. У багатьох повітах Поділля учителі засновували свої професійні учительські спілки, які мали на меті допомогти своїм членам з матеріального боку. Архівні джерела свідчать про те, що окремим сім’ям вчителів надавалась грошова допомога.

В результаті діяльності урядів України, місцевих органів влади, культурних і громадських організацій із створення національної системи профосвіти в 1917-20 рр. і особливості її втілення на Поділлі було відкрито стаціонарні різнопрофільні школи, училища, технікуми, а також навчальні майстерні, професійні класи, постійно діючі курси. Мережа освітніх закладів охоплювала безкоштовною, здебільшого денною формою навчання юнаків та дівчат віком від 14 до 20 років.

У Висновках сформульовані основні результати дослідження, які виносяться на захист:

– Аналіз історіографії досліджуваної теми дозволяє констатувати, відсутність робіт узагальнюючого характеру, присвячених здійсненню соціальної політики національних уряді доби Української революції;

–З‘ясовано, що наявна джерельна база з проблеми є достатньо репрезентативною і дозволяє здійснити комплексне наукове дослідження на матеріалах Подільської губернії;

– Встановлено, що у 1917-20 рр. матеріальне і фінансове становище громадян Подільської губернії різко погіршилось. Причин було декілька: світова війна, революція, громадянська війна, багато сімей втратило годувальників, жителі міст і сіл ставали жертвами політичного і збройного протистояння. Внаслідок масових інфекційних захворювань люди втрачали працездатність і помирали. Населення потребувало соціальної підтримки. Регіональні особливості соціальної політики на Поділлі полягали, зокрема, в тому, що за Центральної Ради і Гетьманату П.Скоропадського ця губернія була далекою від Києва периферією, а за Директорії довгий час столичною губернією з відповідною інфраструктурою і фінансуванням;

– Показано, що не дивлячись на значну матеріальну і фінансову скруту українських урядів в період національних визвольних змагань, соціальний захист населення, особливо сиріт, солдатських вдів, багатодітних сімей, сімей, які постраждали від більшовиків, займав чільне місце. Українські уряди намагались створити чітку систему різноманітної допомоги населенню з метою не тільки полегшити надзвичайно важке становище обездолених, але і здобути собі прихильників серед більшості українців. Значну роботу урядові структури проводили щодо вирішення хлібно-продовольчого забезпечення населення Поділля. Однак, продовольче питання протягом всього періоду визвольних змагань приховувало у собі потенцію соціального вибуху;

– З‘ясовано, що серед найскладніших і наймасштабніших аспектів соціальної політики у революційну добу була проблема боротьби з безробіттям, розвиток медицини та боротьба з епідеміями, Є всі підстави стверджувати, що на заваді подолання безробіття і взагалі здійсненню багатьох соціальних проектів стояла політична нестабільність в Україні та загальна господарська розруха. На Поділлі ситуація погіршувалась і дефіцитом міських бюджетів. Та, незважаючи на всі ці труднощі, кожен національний уряд намагався вирішити проблему безробіття, особливо це стосується влади на місцях. Вона намагалась покращити становище безробітних шляхом організації їх страхування, безкоштовного харчування, гуртожитків, громадських робіт тощо, а також вживала заходи до організації обліку та розподілу робочої сили шляхом утворення бірж праці. Важливим заходом у боротьбі з безробіттям була також організація масових громадських робіт, проте і ці роботи мали тимчасовий характер та не гарантували постійної зайнятості та заробітку. Доведено, що вкрай занедбаною соціальною сферою революційної доби була в досліджуваний період була медицина. За період 1917-20 рр. у становленні та розвитку охорони здоров’я виникали проблеми, які вимагали свого рішення і частину з яких влада так і не вирішила до кінця: боротьба з епідеміями інфекційних та венеричних захворювань; незадовільний санітарно-побутовий стан населених пунктів (погане водопостачання, погані житлові умови, висока скупченість людей у своїх житлах); незадовільна демографічна ситуація, пов’язана із втратою населення, високою дитячою смертністю й смертністю дорослих; низький рівень організації медичної допомоги сільським жителям (незадовільне фінансування, нерівномірний розподіл ліжкового фонду між містом і селом, низький рівень зарплат медичного персоналу й фінансування витрат на матеріали й харчування для хворих, відсутність транспорту, гостра необхідність в ремонті будинків); проблема материнства і дитинства, соціальна незахищеність жінок; проблема боротьби із соціальними захворюваннями – сифілісом і туберкульозом (недостатня мережа протитуберкульозних і венеричних диспансерів на селі, брак фінансових ресурсів на ці цілі); проблеми відповідності кількості й структури різних медичних установ і потреби в них з одного боку і їхні здатності задовольнити потреби населення з іншого; проблеми якості і необхідної кількості медичного персоналу й, у першу чергу, кваліфікованих лікарів.

– З‘ясовано, що екстремальні умови 1917-20 рр. наклали свій відбиток на характер політики соціального захисту. Держава не мала змоги сама вирішувати дану проблему. Залучення широких верств громадськості, їх матеріальних і фінансових ресурсів розширило можливості охоплення різними видами допомоги великого кола людей. Посильний внесок в справу благодійництва вносили і релігійні об‘єднання. Доведено, що владні структури Центральної Ради, Гетьманату та Директорії заклали підвалини української національної школи, дали такий великий поштовх, який продовжував рухати освіту і в наступні роки. Однак, політичні катаклізми, військові дії, економічна розруха, окупації українських земель більшовиками та денікінцями не дали можливості жодному з урядів за короткий час їх існування втілити в життя більшість освітянських законопроектів. Через різні напрями соціальної політики прослідковується тяглість державотворчого процесу 1917-20 рр. Архівні джерела, періодична преса революційної доби свідчать, що в більшості форм соціальної підтримки населення національні уряди УЦР, Гетьманату та Директорії, які змінювали один одного, були не лише правонаступниками, а й спадкоємцями державотворчих звершень. Проте такі аспекти проблеми, як розвиток благодійництва, боротьба за викорінення пияцтва, форми і методи боротьби з безпритульністю в 1917-20 рр. як на загальноукраїнському, так і на регіональному рівні залишаються мало висвітленими в історіографії і потребують подальшого ґрунтовного дослідження.
Основні положення та висновки дисертації викладено у публікаціях, вміщених у фахових виданнях:
1. Байлема Т.М. Особливості хлібно-продовольчого забезпечення як форма соціальної підтримки населення Поділля за доби Директорії (1918–1920 рр.: на матеріалах періодики) /Т.М.Байлема //Вісник Академії праці і соціальних відносин. – Вип. 5. – К. – 2006. – С.84–90.

2. Байлема Т.М. Боротьба з безробіттям на Поділлі за часів українських урядів 1917–1920 рр./ Т.М. Байлема // Вісник Академії праці і соціальних відносин. – Вип. 2. – К. – 2008. – С.11–115.

3. Байлема Т.М. Соціальний захист населення Поділля у 1918–1920 роках / Т.М.Байлема // Етнічна історія народів Європи : Збірник наукових праць. – Вип. 28. – К. : УНІСЕРВ, 2009. – С.78–83.

4. Байлема Т.М. Охорона здоров‘я як важливий напрям діяльності українських урядів доби національно-визвольних змагань 1917–1921 рр./ Т.М.Байлема // Вісник Академії праці і соціальних відносин . – Вип. 1. – К. – 2009. – С.48–54.

5. Байлема Т.М. Розвиток освіти в УНР за доби Директорії (На матеріалах Подільської губернії) // Вісник Академії праці і соціальних відносин. – Вип. 4 – К. – 2009. – С.87–91.
Публікації, які додатково відображають результати

дисертаційного дослідження:
6. Капелюшний В., Байлема Т. Соціальна політика національних урядів України (1917 – 1920 рр.): історіографія проблеми / В.Капелюшний, Т. Байлема // Проблеми історії та історіографії України / Наук. редактор проф. Казьмирчук Г.Д. – К.: Логос, 2006.– С.35–39.

7. Капелюшний В.П., Байлема Т.М. Форми і напрями соціальної підтримки населення Поділля за доби Директорії (1918–1920 рр.) / В.П.Капелюшний, Т.М.Байлема // Соціальна історія: Науковий збірник. –Вип. ІІІ. – К.: Логос, 2008. – С.66–73.

8. Байлема Т.М. Соціальна підтримка населення за часів Директорії в 1918–1920 рр. (На матеріалах Поділля) /Т.М.Байлема // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження. – Вінниця, 2009. – С.331–338.

9. Байлема Т.М. Формування та фінансування системи професійної освіти в 1917–1921 рр. на Поділлі / Т.М.Байлема // Дні науки історичного факультету. – Вип.2.– Ч.1. – К.,2009. – С.72–74.
АНОТАЦІЯ

Байлема Т.М. Соціальна політика національних урядів України у 1917 – 1920 рр. (На матеріалах Подільської губернії). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2010.

У дисертації комплексно досліджено недостатньо висвітлену у вітчизняній історичній науці та актуальну для подальшого розвитку регіональної історії проблему здійснення соціальної політики національними урядами України у 1917-20 рр. на території Подільської губернії. На основі системного аналізу джерельної бази та наукової літератури визначено регіональні особливості соціальної політики в діяльності місцевих органів влади на Поділлі в революційну добу, узагальнено практику надання державної допомоги соціально незахищеним категоріям подолян, з‘ясовано роль органів місцевого самоврядування та громадських організацій у становленні та забезпеченні діяльності системи початкової та професійної освіти, охорони здоров’я, хлібно-продовольчого забезпечення, боротьби з безробіттям та надання соціальної допомоги населенню Подільської губернії у 1917-20 рр.

Ключові слова: соціальна політика, соціальна підтримка, соціальний захист, види допомоги населенню, Українська революція 1917-21 рр., національні уряди України, Поділля (1917-20 рр.).
АННОТАЦИЯ

Байлема Т.Н. Социальная политика национальных правительств Украины в 1917–1920 гг. (На материалах Подольской губернии). Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. – история Украины. – Киевский государственный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2010.

В диссертации на региональном уровне исследуются различные аспекты осуществления социальной политики Украинской Центральной Радой, Гетманатом П.Скоропадского, Директорией в 1917-20 гг. Основу источниковой базы диссертации составили архивные документы, материалы статистики, периодические издания революционной поры, а также мемуары.

Особое место в диссертации уделено сравнительному анализу осуществленных мероприятий, касающихся социальной защиты населения Подолья в дореволюционный период, а также предпринятых первыми украинскими советскими правительствами в ходе ожесточенной борьбы за власть в 1917-20 гг. между различными структурами украинской советской и украинской национальной государственности.

В диссертации исследуются различные направления, программы и мероприятия по осуществлению социальной политики в Подольской губернии, анализируются успехи и просчеты в решении хлебно-продовольственного обеспечения, борьбы с безработицей, налаживанием медицинского обслуживания населения и системы здравоохранения, ликвидацией очагов инфекционных заболеваний, развитием сети начального и профессионального образования, уменьшением количества детей-беспризорников, организации пенсионного и стипендиального фонда, различных социальных выплат, касающихся социальной поддержки различных категорий и групп населения.

Исследуются вопросы влияния экстремальных условий того времени на характер политики социальной защиты, когда государство не имея возможности самостоятельно решать эту проблему вынуждено мобилизировать общественные организации, их материальные и финансовые ресурсы. В диссертации указывается, что эффективность мероприятий социальной защиты во многом определяется степенью совершенства правовых гарантий, адресностью социальной помощи (в первую очередь нетрудоспособным, пожилым людям, многотетным и неполным семьям, безработным и др.), практикой использования общественных фондов, системой перераспределения общественного багатства, налоговой и льготной политикой, активностью деяльности таких общественных институтов как профсоюзы, благотворительные фонды, социальные службы и ассоциации граждан.

Ключевые слова: социальная политика, социальная поддержка, социальная защита, виды помощи населению, Украинская революция 1917-21 гг., национальные правительства Украины, Подолье (1917-20 гг.).

ANNOTATION

Bailema T.M. Social Policies of Ukrainian National Governments in 1917 – 1920. (Based on Data from the Podillia Province). – Manuscript.

The dissertation for a Candidate of science in history, speciality 07.00.01. – history of Ukraine. – Kyiv National Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2010.

This dissertation covers the insufficient investigations of the domestic historical science and important for the further development of regional history problem of implementation of social policy by the Ukrainian national governments in the period of 1917 – 1920 on territory of the Podillia province. On the basis of system analysis of the historical sources and scientific literature regional features of social policy in the activity of local authorities of Podillia during revolution are clarified, the practice of state help for the socially unprotected categories of the population of Podillia is generalized, the role of government bodies of local self-government and public organizations in the establishment and providing of activity of the system of primary and professional education, health protection, food providing, fight against unemployment and social help for the population of the Podillia province in 1917 – 1920 is summarized.

Key words: social policy, social support, social defense, types of the help for population, Ukrainian revolution 1917 – 1921, national governments of Ukraine, Podillia (1917 – 1920).

1 Калакура Я.С. Українська історіографія: Курс лекцій / Я.С.Калакура. – К.: Ґенеза, 2004. – 496 с.; Капелюшний В.П. Здобута і втрачена незалежність / В.П.Капелюшний. – К.: Олан, 2003. – 608 с.; Коцур В.П. Історичні дослідження: упереджені та об’єктивні оцінки / В.П.Коцур. –К.,1998; Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія / В.Ф.Солдатенко. – К.: Книга пам‘яті України, 1997.– 416 с. та ін.

2 Річицький А. Центральна Рада від Лютого до Жовтня. Нарис з історії української революції /А.Річицький. – Харків Держвидав України, 1928. – 62 с.; Затонський В. Із спогадів про українську революцію) / В.Затонський // Архіви України.– 1990.– №4.– С. 53–72; 1991.– №1.– С. 57–68.

3 Постернак С. Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917–1919 рр. / С.Постернак. – К.: Друкар, 1920. – 128 с.

4 Див.: Капелюшний В., Байлема Т. Соціальна політика національних урядів України (1917-1920 рр.): історіографічні аспекти проблеми / В.Капелюшний, Т. Байлема // Проблеми історії та історіографії України. – К.: Логос, 2006.– С. 35.

5 Зореславич М. Український робітничий люд у боротьбі за національну державу / М.Зореславич. – Ч.1/2 Нью-Йорк: Українська вільна громада, 1953.

6 Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. / Д.Дорошенко.–Ужгород, 1932.– Т. 1.– 452 с.; Т.2.– Ужгород, 1930.– 510 с.

7 Німецька окупація в Україні у 1918 р. // Більшовик України – 1936.– №5.

8 Белан Ю. Отечественная война украинского народа против немецких окупантов в 1918 году / Ю.Белан. – К.: Изд. Киев. ун-та, 1960. – 330 с.; Супруненко М. Очерки гражданской войны и иностранной интервенции на Украине. (1918-1920)/ М.Супруненко. – М.: Наука, 1960. – 455 с. та ін.

9 Скляренко Є. М. Боротьба трудящих України проти німецько-австрійських окупантів і гетьманщини в 1918 р./Є.М Скляренко.–К.: Видавництво АН Української РСР, 1960. – 283 с.; Верстюк В. Ф. Боротьба трудящого селянства України за зміцнення влади Рад / В.Ф.Верстюк. – К.: Наукова думка, 1984. – 143 с.

10 Гриценко А. Робітничий клас України у Жовтневій революції (березень 1917 р. – січень 1918 р.) / А.Гриценко. – К.: Наук. думка, 1975. – 239 с.; Реент А. Рабочий класс Советской Украины на завершающем этапе гражданской войны . / А.Реент. – Киев: Наукова думка, 1984.–168 с. та ін.

11 Андрусишин Б. І. У пошуках соціальної рівноваги. Нарис історії робітничої політики українських урядів революції та визвольних змагань 1917-1920 рр. / Б.І.Андрусишин.– К.ФПУ, 1995.–192 с.

12 Андрусишин Б. І. Анатомія соціальних конфліктів доби Центральної Ради / Б.І.Андрусишин // Центральна Рада на тлі української революції. – К., 1996. – С. 118–131.; його ж. Робітнича політика українських урядів (1917-1920 рр.). Автореф. дис. … докт. істор. наук. – К., 1997.–44 с.

13Реєнт О. П. Українська революція і робітництво: соціально-політичні та економічні зміни. 1917-1920 рр. / О.П.Реєнт. – К. : Інститут історії України НАН України, 1996. – 265 с.

14 Кульбашна О. Правове регулювання праці в Українській державі періоду Гетьманату / О.Кульбашна // Другі Яковлівські Читання.– Черкаси, 2002. – С. 54 – 57.

15 Капелюшний В., Байлема Т. Соціальна політика національних урядів України (1917 – 1920рр.): історіографічні аспекти проблеми / В.Капелюшний, Т.Байлема // Проблеми історії та історіографії України. – К.Логос – 2006. – С. 38.

16 Верстюк В. Українська Центральна Рада /В.Ф.Ферстюк.– К.:Заповіт 1997.– 344 с.

17 Верстюк В. Українська революція. Історичне значення та уроки: Україна в революційних процесах перших десятиліть ХХ ст. Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції /В.Ф.Верстюк .–К., 2007.– С. 20.

18 Солдатенко В. Українська революція: проблеми вивчення концепції та оцінки історіографії / В.Ф.Солдатенко // Історична наука на порозі ХХІ ст.: підсумки та перспективи. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Харків, 15–17 листопада 1995 р.).– Харків, 1995.–С. 271.

19 Андрусшин Б. І. Проблеми охорони праці та соціального забезпечення, боротьби з безробіттям за доби Директорії УНР / Б.І. Андрусишин // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2003. – №2. – С. 8–17; Гай-Нижник П. П. Проблема безробіття в Українській державі 1918 р. / П.П.Гай-Нижник // Пам‘ять століть. – 2003. – №2. – С. 72–77.

20 Малигін А. Вінниччина в добу Директорії /А.Малигін // Тези доповідей 15 Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1996. – С.40; Лозовий В. С. Поділля в добу Центральної Ради. (Історичний нарис) / В.С.Лозовий. – Кам’янець-Подільський, 1999. – 212 с. Воловик В., Стопчак М. Події Української національної революції на Поділлі в жовтні-грудні 1917 р. / В.Воловик, М.Стопчак // Тези доповідей і повідомлень ХVІІ історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1997. – с.55–56 та ін.

21 Завальнюк К. Лицарі волі. Повстанський рух на Поділлі. Персоналії (20- і рр. ХХ ст.) / К.Завальнюк. – Вінниця, 2000.–186 с.; Калитко С. Л. Діячі Центральної Ради та Східне Поділля / С.Л.Калитко // Тези доповідей і повідомлень ХІХ Вінницької Обласної історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1991.– С. 45–46..