Головна сторінка

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук



Скачати 311.09 Kb.
НазваАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дата конвертації22.03.2016
Розмір311.09 Kb.
ТипАвтореферат


КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ університет

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


Адамчук Наталія Василівна


УДК 821.161.2 – 312.1 “19”

ТРАДИЦІЙНА Міфологія ЯК ОСНОВА

художньоЇ КОНЦЕПЦІЇ Валерія Шевчука


10.01.01 – українська література


Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук
Київ — 2008
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі української літератури Волинського національного університету імені Лесі Українки.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Давидюк Віктор Федосійович

Волинський національний університет

імені Лесі Українки,

професор кафедри української літератури.
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Поліщук Ярослав Олексійович,

Національний університет «Острозька академія»,

професор кафедри української філології;
кандидат філологічних наук

Приліпко Ірина Леонідівна,

Відкритий міжнародний університет

розвитку людини «Україна»,

старший викладач

кафедри української мови та літератури.

Захист дисертації відбудеться “23” січня 2009 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано “22” грудня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О.Ткаченко
Загальна характеристика роботи
Сучасний літературний процес в Україні відзначається різноманітністю художніх тенденцій, пошуком нових напрямів, стилів, і, поза сумнівом, потребує об’єктивного наукового осмислення, позбавленого упереджених позицій минулих десятиріч. Незважаючи на труднощі, які переживає нині наша література, саме тепер створюється надзвичайно сприятливий простір для художньої рецепції та інтерпретації світової спадщини.

Однією з прикметних ознак літератури кінця ХХ — початку ХХІ ст., на противагу зужитим художнім стереотипам соцреалізму, стала міфологічна спрямованість художнього мислення. Розуміння міфу як «альтернативної реальності» дає змогу сучасному митцеві по-новому реінтерпретувати давні міфи — найглибші пласти людської культури, створювати цілісну концепцію сприйняття світу шляхом переосмислення міфологічного матеріалу й авторського міфотворення. Одним із найколоритніших репрезентантів цієї течії в сучасному українському літературному процесі став Валерій Шевчук.

Вибір дисертаційної теми зумовлений потребою осмислити багатогранний феномен міфологізму, оприявлений в епічних творах Валерія Шевчука. Міфологічна парадигма творчості письменника становить своєрідний синтез архаїчних пластів язичницького світосприйняття та біблійної символіки, в чому й полягає специфіка авторської естетичної системи.

Дослідження, які з’явилися протягом останнього десятиліття, з одного боку, демонструють глибоке зацікавлення молодих науковців творчістю Валерія Шевчука, а з іншого — дають підстави вести мову про далеко ще не вичерпані теми та можливості для нових наукових пошуків у цій сфері. Зокрема, аналіз джерел із теми дослідження засвідчує відсутність комплексного вивчення творчості письменника у міфопоетичному ключі. Очевидним є той факт, що в контексті сучасної української прози аналіз міфологічних структур Валерія Шевчука вимагає, з одного боку, залучення нового текстового матеріалу. З іншого боку, проблема потребує певної локалізації та уточнення, про що свідчать найновіші дослідження творчості письменника. Основну увагу в дисертації зосереджено на специфіці та характері використання письменником міфологічних джерел, філософсько-інтелектуальній концепції письменника з позицій трансформації у його творах міфологічно-фольклорних та біблійних констант.

Актуальність дослідження зумовлена потребою системно дослідити міфологічну парадигму творчості Валерія Шевчука. Досі не існувало її цілісної інтерпретації, виконаної із сучасних методологічних позицій. Осмислення творчого доробку письменника як самобутнього явища сучасного літературного процесу, системний аналіз міфогенності його художньої концепції сприятиме глибшому розумінню художніх тенденцій, що виразно означилися в українській літературі на межі тисячоліть.

Міфологічний підхід до інтерпретації тексту дає змогу по-новому перечитати літературний твір. Спроба осягнення «творчої лабораторії» Валерія Шевчука з позицій змістовно-формального оновлення письма, подолання ідеологічних табу, прагнення до розкутості й новизни ситуацій та образів є тим науковим завданням, важливість якого не потребує доведення.

Таким чином, вибір теми дослідження зумовлений необхідністю:

  • вивчити формування, розвиток та вплив міфологічної прози на сучасний літературний процес;

  • дослідити архетипи міфологічно-фольклорного мислення у контексті художнього твору;

  • з’ясувати специфіку трансформації біблійної образності у творах Валерія Шевчука;

  • виявити типологічні та функціональні ознаки традиційної міфології у прозі письменника;

  • з’ясувати механізм художнього осмислення та переосмислення (реінтерпретації) народної та біблійної міфології крізь призму індивідуальної поетики письменника.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з плановою темою кафедри української літератури Волинського національного університету імені Лесі Українки «Українська література: традиції і сучасність».

Метою є всебічне дослідження традиційної міфології як основи естетичної концепції Валерія Шевчука, що забезпечує прозі письменника універсальний зміст та незмінну увагу читача.

Реалізація поставленої мети зумовила постановку і розв’язання таких завдань:

  • розглянути основні філософсько-філологічні концепції міфу ХІХ—ХХ ст., їх вплив на літературознавчу науку та методи дослідження художнього твору;

  • виявити та проаналізувати своєрідну міфогенність індивідуально-авторської поетики Валерія Шевчука;

  • реконструювати моделі міфологічно-фольклорного світогляду Валерія Шевчука;

  • з’ясувати роль і функції біблійних міфів та символів у творах письменника;

  • проаналізувати моделі трансформації традиційно-міфологічного наративу у творах Валерія Шевчука;

  • обґрунтувати оригінальність «творчої лабораторії» письменника, її органічний зв’язок із традиційною культурою.

Методологічною основою роботи є наукові дослідження, присвячені загальним проблемам функціонування міфу в літературі, праці вітчизняних і зарубіжних учених, літературно-критичні матеріали, сучасні дискурси з літературознавства. Зокрема, ми залучаємо праці з проблем мистецьких знакових систем (С. Аверинцева, М. Бахтіна, А. Лосєва, Ю. Лотмана та ін.), міфологічної свідомості та психоаналізу (Е. Фромм, К. Г. Юнг), ритуально-міфологічної і біблійної критики (Є. Мелетинського, В. Проппа, М. Еліаде, Н. Фрая, Дж. Фрезера, Дж. Кемпбелла, О. Фрейденберг, В. Давидюка, В. Балушка), культурно-історичної інтерпретації народної міфології українців (М. Костомарова, М. Грушевського, І. Нечуя-Левицького, Г. Булашева, Л. Дунаєвської), а також дослідження сучасної української прози, репрезентовані працями вітчизняних (М. Жулинського, М. Ільницького, Т. Салиги, Т. Гундорової, Н. Зборовської, Я. Поліщука, В. Антофійчука, Л. Копаниці та ін.) й діаспорних (М. Павлишина, Г. Грабовича, Л. Залеської-Онишкевич та ін.) науковців.

Вибір методів дослідження зумовлений метою та завданнями дисертаційного дослідження, його об’єктом та предметом. У дисертації застосовано системно-описовий принцип аналізу з використанням порівняльного, психологічного, структурно-семіотичного методів. Відповідно до вимог наукової об’єктивності та неупередженості аналіз творів здійснювався з урахуванням традицій мистецької рецепції міфологічно-фольклорних та біблійних джерел.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі вперше розглянуто специфіку міфологізму прози Валерія Шевчука у двох взаємозумовлених аспектах: специфіки відображення міфологічно-фольклорного світосприйняття і трансформації біблійних мотивів та образів у творах письменника. Такий підхід дає змогу глибше простежити конкретні риси новаторства письменника та може послужити підґрунтям для подальшого дослідження сучасної української міфологічної прози. Дослідження є першою спробою комплексного аналізу в міфопоетичному зрізі усього доробку Валерія Шевчука (із залученням найновіших його творів), що стосується обраної теми.

Теоретичне значення роботи полягає в осмисленні природи художньої творчості, жанрових особливостей міфологічної прози, погляду митця на народну міфологію та біблійні міфи як джерела мистецької рецепції та проблемно-художнього наповнення літературного твору.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що опрацювання поставленої проблеми дасть змогу розширити і конкретизувати знання про міфологічну та інтелектуальну прозу. Одержані результати можуть бути використані для поглибленого вивчення українського літературного процесу останніх десятиліть (зокрема творчості Валерія Шевчука), при підготовці загальних курсів лекцій з історії української літератури, а також спецкурсів та семінарів (література і міфологія, Біблія у контексті української літератури тощо). Викладені в дисертації висновки можуть бути застосовані в процесі подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем, пов’язаних із темою дослідження.

Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, які складають новизну дослідження, є результатом самостійної роботи автора. Проблеми традиційної міфології та її трансформації на рівні індивідуальної поетики Валерія Шевчука комплексно досліджуються уперше. Також уперше до аналізу залучено твори останніх років, котрі поки що мало осмислені в літературознавчій думці.

Апробація результатів дослідження. Окремі положення та висновки дисертації були оприлюднені на підсумкових наукових конференціях ВДУ (1999—2002 рр.), а також на міжнародних наукових конференціях «Фольклор і сучасна культура» (2004 р.) та «Нове життя старих традицій: традиційна українська культура в сучасному мистецтві і побуті» (2007 р.).

Публікації. Основні результати дослідження представлено у п’яти наукових публікаціях, у тому числі в чотирьох статтях у фахових виданнях.

Структура роботи. Відповідно до мети, поставлених завдань та логіки дослідження, дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків та списку літератури (308 джерел). Дослідження викладено на 193 сторінках, з них 168 сторінок основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обґрунтовується актуальність теми, формулюються мета і завдання дисертаційного пошуку, визначається наукова новизна, теоретико-методологічні засади дослідження, окреслюються можливості практичного застосування одержаних результатів.

У першому розділі дисертації – «Теоретичні аспекти міфу та міфогенність творчості Валерія Шевчука» – зосереджено увагу на філософсько-філологічних концепціях міфу. Необхідність звернення до цього питання зумовлена тим, що однозначного, усталеного погляду на природу міфу досі немає; більше того, кожен новий підхід не доповнює, а швидше заперечує попередній, акцентуючи на якійсь одній особливості цього явища. Проаналізувавши у підрозділі 1.1. «Філософсько-філологічні концепції міфу» різні підходи до проблеми міфу, робимо висновок, що його зв’язки з пізнанням світу, істини, моральними установками, вірою, художньою творчістю все більше актуалізуються, а протиборство різних міфологічних течій засвідчує прагнення осягнути через міф фундаментальні закони буття.

З огляду на те, що безпосередній зв’язок із дослідженням має проблема використання міфологічних елементів сучасною літературою, у підрозділі 1.2. «Культурно-семіотична парадигма міфотворчості в літературі» увагу зосереджено на особливостях трансформації, якої зазнають міфологічні сюжети в художній словесності, зокрема виділено такі основні типи художнього міфологізму у творчості сучасних письменників:

  1. Створення митцем власної оригінальної системи міфологем.

  2. Відновлення глибинних міфо-синкретичних структур мислення, покликане виявити до- чи надлогічну основу буття.

  3. Реконструкція давніх міфологічних сюжетів, інтерпретованих з більшою чи меншою часткою довільного «осучаснення».

  4. Введення окремих міфологічних мотивів чи персонажів у канву реалістичної оповіді, збагачення конкретно-історичних образів універсальними смислами й аналогіями.

  5. Відтворення таких фольклорних та етнічно самобутніх пластів національного буття і свідомості, де ще присутні елементи міфологічного світогляду.

  6. Притчевість, лірико-філософська медитація, орієнтована на первісні, архетипові константи людського і природного буття.

У підрозділі 1.3. «Міфогенність художньої концепції Валерія Шевчука» вихідним пунктом послужило уявлення про органічний характер представленого письменником образу людини та світу. У цьому образі, ніби «змагаючись» між собою за сфери впливу, взаємодіють різні чинники. У зв’язку з тим, що художня проза Валерія Шевчука густо насичена культурними співвідношеннями та асоціаціями, стосовно міфологічних елементів доводиться мати справу з амбівалентними мотивами та образами. Та все ж міфогенну основу його міфологічної прози складають народна та біблійна міфології – два базові елементи, на яких вибудовується авторська концепція буття.

Щодо міфологічної образності Валерія Шевчука треба зауважити, що вона виростає на щедрому культурному підґрунті. Відповідно, кожен з культурних пластів, присутній у прозі цього автора, має свій міфологічний код, володіє власною системою символічних значень. Складність характеристик героїв у тому, що в одному образі письменник часто реалізує водночас кілька ідентичностей героя, оприявнюючи «людину історичну» із сучасної відстані.

Мотивацію синтезу в одному образі водночас кількох, легко пізнаваних і генетично різнорідних, міфологем дає сам автор. Письменник вважає, що сучасна література функціонально далека від міфології, маючи на увазі первісне значення цього терміну. Література має справу не з героєм, як у первісній міфології, відображеній у фольклорних казках, замовляннях, обрядах чи в демонологічних оповідях та легендах, а зі звичайною людиною. Відповідно, міфологічний досвід у цьому випадку зазнає істотного коригування.

Художній міфологізм Валерія Шевчука можна розглядати у двох взаємопов’язаних виявах: по-перше, використання традиційної міфології, її оригінальне осмислення; по-друге, наявність власних міфологем, що творяться на ґрунті культурної пам’яті. Така схема загалом відповідає тенденціям, які спостерігають критики в сучасній художній творчості.

Осмислення Валерієм Шевчуком традиційної міфології звичайно накладається на схему перечитування драматичних сторінок історії України, яку втілює письменник у переважній більшості творів. У межах такого використання традиційної міфології відбувається своєрідна перевірка кожного з актуалізованих мотивів та образів на можливість загальнолюдського звучання.

Характерні для письма Валерія Шевчука і так звані літературні аналоги міфу, тобто ті міфологічні структури, котрі будуються безпосередньо в конкретній розповіді. Це передусім міф дому та міф вічного шляху, що повторюються та варіюються мало не в кожному поважному творі письменника і можуть бути визнані за основоположні у його творчості.

У другому розділі – «Народна міфологія як чинник поетики Валерія Шевчука» – проаналізовано особливості давньої української міфології у прозі Валерія Шевчука, здійснено спробу з’ясувати роль народноміфологічних образів та мотивів, характер їх художнього функціонування та значення в інтелектуально-естетичних пошуках письменника.

У підрозділі 2.1. «Трансформація народноміфологічних образів та мотивів» з’ясовуються механізми звернення письменника до міфологізованого пласту народної культури, що дає змогу створювати культурно-історичний і філософський контекст твору. Використовуючи міфологічні елементи, автор подає їх крізь призму творчого переосмислення, наділяючи новими художніми властивостями.

Показовим твором у цьому плані можна вважати роман-баладу «Дім на горі», жанрово-композиційна специфіка якого співвідноситься з міфологічно-фольклорною традицією. У структурі твору відбувається складне «переломлення» елементів і форм синкретичного мислення. Через баладу, яка, подібно до інших жанрових різновидів пісенної епіки, за типом свідомості тяжіє до світу міфології, проте як явище мистецтва належить літературі, роман взаємодіє з міфом; іноді ж ця взаємодія не опосередковується ніякими проміжними ланками.

Для вираження універсальних архетипів і для конструювання самої оповіді поетика міфологізації використовує циклічну ритуально-міфологічну повторюваність. У романі Валерія Шевчука сюжетним виявом такої циклічності є те, що подія, випадок, епізод з життя одного героя обов’язково варіюється, множиться, відображається у долі іншого. Таким чином, автор вибудовує оповідь за принципом міфологічного конструювання, творячи водночас власний оригінальний міф чи, точніше сказати, літературний аналог міфу.

Переосмислення народної міфології дає змогу письменникові реконструювати призабутий код традиційної культури з її неодмінними сакральними знаннями, віруваннями в добрі та злі сили, що оточують людину і здатні безпосередньо впливати на її життя та долю. Демонологічні образи стають, таким чином, утіленням того чи іншого стану людини, частиною її живого «я», отого доброго чи темного, що зосереджене в людському єстві і перебуває в постійному змаганні.

У циклі «Голос трави» представлено широкий спектр міфологічних образів: домовик, чорт, лісовик, відьма, потерчата, перелесник, чаклунка, причому кожен з них майстерно інтерпретовано й органічно вплетено у канву твору. Але, мабуть, найбільшим, найважливішим досягненням письменника є те, що він не замикається в рамках відтворення, реконструкції фольклорної символіки, а намагається проникнути в глибинний зміст давніх уявлень народу, осмислити усталені фольклорні образи, наповнюючи їх сучасним змістом.

Всі оповідання мають міфологічно-фольклорну основу і відтворюють химерне сплетіння реального й умовно-фантастичного у свідомості людини, котра ще зберегла риси первісного синкретичного мислення. Фольклорна основа у творі настільки активна, що постає як своєрідний кодекс уявлень про людину, природу і світ. Зрештою, «вивчення язичництва – це не лише заглиблення в первісність, а й шлях до розуміння культури народу» (Б. Рибаков). Цю думку поділяє Валерій Шевчук, моделюючи свідомість традиційного українця, що закорінена в фольклорно-символічній образності. Звернення письменника до традицій народної оповідної прози значно збагатило його художню палітру, а залучення міфологічного пласту сприяло розширенню її образних горизонтів. Однак це не самоціль для письменника, адже в Шевчука творчий процес, як він сам зізнається, часто має підсвідомий характер: справжній митець має сповна віддатися стихії творчості й стати інструментом для записування того, що приходить з підсвідомості.

Окремий інтерес становлять жіночі демонологічні образи, про що детальніше йдеться у підрозділі 2.2. «Демонологічна природа жіночої тілесності».

Дослідники творчості Валерія Шевчука наголошують, що в останнє десятиліття він часто звертається до проблеми демонічної жіночості (повісті «Горбунка Зоя», «Жінка-змія», «Закон зла (Загублена в часі)», «Місяцева зозулька із ластів’ячого гнізда», роман «Срібне молоко» та ін.). У роботі з’ясовуємо, що підхід окремих критиків до трактування жіночих образів у творах письменника дещо упереджений і необґрунтовано категоричний.

Позиція Валерія Шевчука щодо жіночих образів певною мірою перегукується із сучасними дискусіями в суспільстві про роль та функцію жінки. Одні обстоюють тезу про жінку-Берегиню, котра стоїть на сторожі традиційних цінностей, інші, навпаки, говорять про активний статус жінки, підкреслюють, що вона може й повинна осягнути значно більше, ніж раніше, в часи патріархальних пересудів. Зрештою, у фольклорі та історії українська жінка також має кілька виразно відмінних проекцій.

У творчості Валерія Шевчука так само можна побачити різні грані, різні іпостасі жіночого образу. З одного боку, в нього виступає демонізований жіночий персонаж – хижа, захланна істота, «жінка-змія». З іншого ж, це може бути героїня з великим чулим серцем, добра, лагідна й розумна. Жіночі образи Валерія Шевчука репрезентують певну світоглядну та естетичну систему. Їхня типологія варіюється від традиційного стереотипу «жінка-мати», «хранителька роду» до уявлення про жінку як про істоту трансцендентну, якій відомі глибинні таємниці буття («змія», «відьма», «спокусниця»). Остання іпостась особливо складна, оскільки постає глибоко закоріненою в народній міфології.

Часто жінка у творах Валерія Шевчука в той чи інший спосіб пов’язана з образом відьми. Народна міфологія відзначається багатством сюжетів та мотивів із цим персонажем. Письменник актуалізує потужні джерела народних переказів, які зберігають пам’ять про людей, наділених знаннями і вміннями, що зробили їх об’єктом переслідування (оповідання «Cота відьма», новела «Відьма» з роману-балади «Дім на горі» тощо). Демонологічний образ стає втіленням емоційного стану людини, частиною його живого «я», того доброго чи темного, яке «переливається» в людському єстві і перебуває в постійному змаганні.

В основі повісті «Розсічене коло» ― образ сумної красуні Юстини, до стін якої підкрадається головний герой, щоб окропити їх чарівним любасним зіллям. Після дії чарів будинок сяє химерним світлом. Юстина відштовхує земне кохання, вважаючи себе нареченою Христа, і невдовзі помирає, а після її смерті в дружину головного героя Милохну вселяється біс ― сутність покійної Юстини. Автор підкреслює відносність і плинність жіночої краси і нагадує про те, що диявольське начало, оселившись у душі людини, може спотворити найдосконалішу вроду,

Виразно проступає образ жінки-відьми й зі сторінок повісті «Горбунка Зоя». Щоправда, Зоя своїм «відьмацтвом» відрізняється від згадуваних героїнь, насамперед тому, що живе в іншому часі: Зоя — наша сучасниця, і тому її «відьмацтво» спричинене передусім фізичною вадою і гіпертрофованим бажанням материнства. Усі четверо чоловіків, яких вона спокусила, щоб втілити свій задум — народити дитину, так і не змогли її розгадати й самі опинилися в ролі «жертв».

Не менш цікавою з огляду на присутність міфологізованого жіночого начала є повість «Жінка-змія», в основі якої, ймовірно, лежить давня легенда про стосунки Геракла та змієногої діви, прародительки скіфів. В атрибутиці цього хтонічного божества нижнього світу дослідники прочитують зв’язок з водою, землею, родючістю і ширше — жіночою животворчою силою. Герой повісті намагається протистояти жіночій спокусі шляхом відмови від спілкування з нею, зберігаючи таким чином внутрішню свободу. І виходить із цього двобою переможеним: його філософсько-життєва позиція індивідуальної свободи (не одружуватися, щоб «не пускати у світ нащадків», не робити нікого нещасним, ні від кого не залежати і нікого не «прив’язувати» до себе) зазнає цілковитого краху.

Цілком можливо, що корені цього образу заховані у площині народної міфології (аналогія до жінки-гадини з народних легенд), а «крона» — оте «персоніфіковане зло», про яке говорить автор, але в дещо ширшому контексті. Це не лише зовнішнє, а насамперед те невидиме, яке людина носить у собі: утеча героя повісті від світу, добровільна відмова від свого природнього призначення продовжувача роду призводить до краху його життєвих орієнтирів.

У «Місяцевій зозульці із ластів’ячого гнізда» увага переноситься на проблему самотності жінки, її місця і призначення. Не маючи змоги змінити світ, жінка все ж таки повинна діяти, аби реалізувати свободу волі, не почувати себе рабою буденності. Образ Юльки набуває демонічного наповнення завдяки втіленню в ньому кількох архетипів і символів (Аніми, зозулі, місяця, матері), які актуалізувалися протягом усього історичного розвитку людства як продукт чоловічого світовідчуття. Саме так трактується архетип місяця як чинник жіночої чуттєвості в повісті Валерія Шевчука.

І жінка-змія, і горбунка Зоя, і Юлька-зозулька у своєму нереалізованому прагненні материнства витворюють власний магічний ритуал, звертаючись до глибинних пластів людського досвіду і знання, і виконують у ньому головну роль. Дослідники (зокрема О. Воропай, М. Маєрчик та ін.) зауважують, що архаїчні уявлення про жінок як носіїв сакрального знання збереглися в українській культурі і знайшли свій вияв в особливій, провідній ролі жінок в ритуалах родинного циклу та деяких календарних обрядах. Як бачимо, і в трактуванні «демонічної жіночості» Валерій Шевчук залишається органічно пов’язаним із традиційними міфологічними структурами, котрі обумовлюють жіночу природу.

Відповідаючи на звинувачення критиків щодо заанґажованості жіночих образів, письменник слушно зауважує, що має за завдання не ідеалізувати чи демонізувати жінку, а зрозуміти її. Цим прагненням керуються звичайно його герої-протагоністи, від імені яких ведеться оповідь та розмисли яких становлять внутрішній сюжет його найвідоміших творів.

Ще один важливий аспект – присутність у Валерія Шевчука особливої сповідальної тональності, коли йдеться про жінку, створену не для війни з «чоловічим плем’ям», а таки для любові і порятунку. Така жінка — «білий птах, який прилітав з невидного для людського ока острова», «найбільший сакрамент людський і найбільша туга чоловіча» («Птахи з невидимого острова»), така жінка здатна не лише дивувати, а рятувати.

У пізньому доробку Валерія Шевчука особливе місце займає проблема жіночої екзистенції (повісті «Горбунка Зоя», «Чортиця», «Місяцева Зозулька із Ластів’ячого гнізда», «Жінка в блакитному на сніговому тлі», «Жінка-змія»). Своєрідність бачення письменником образу жінки, за словами В. Даниленка, передусім у «розкомплексованості щодо художнього відтворення природи статі», яка експлікується на тлі традиційного для Шевчука звертання до міфологем.

У третьому розділі дисертації ― «Біблійні міфологічні моделі в осмисленні письменника» ― аналізується творчий доробок Валерія Шевчука в контексті біблійної міфології. Справді, важко не помітити у його творах чимало цитат і запозичень з біблійних текстів. Але впадає в око ще одна важлива деталь: письменник поводиться з ними вкрай обережно, ніколи не нав’язує читачеві власних релігійних переконань. Найгостріше у його творах, мабуть, вчувається «жаль з приводу неминучого наступу секуляризму» (М. Павлишин).

У підрозділі 3.1. «Творча рецепція Біблії» досліджуються особливості осмислення письменником біблійного матеріалу, який часто визначає як зовнішню, так і внутрішню структуру твору (романи «Око Прірви», «Тіні зникомі», «Темна музика сосон», повість «Син Іуди» та ін.). У цих творах біблійне начало проникає на всі рівні художньої образності. Письменник порушує низку проблем, які хвилювали мислителів давніх та нових часів і, зрештою, й до сьогодні не мають однозначних відповідей. Характерно, що таких творів більше у доробку письменника останнього часу.

Прикладом розгорнутої інтерпретації глибоких біблійних істин може бути роман «Око Прірви», який своєрідно відтворює давній жанр агіографії, хоча письменник наповнює цю форму іншим змістом та вносить виразні елементи новизни. Агіографічний матеріал використовується автором не лише як засіб сюжетотворення, а й як важливий структурний елемент комунікативної ситуації. Житійний наратив формується як вторинна система, якій притаманні структура, сюжет і функції первинного канону, тобто Святого Письма, а саме: оповідь з дидактичною метою про народження від благочестивих батьків, раннє чернецтво, аскетичні й проповідницькі подвиги, «блаженну» смерть святого. Автор розглядає божественне і святе зблизька й детально, а присутнє в каноні поняття «боголюдини» в агіографічному тексті змінює свої змістове наповнення: людина наближається до Бога завдяки своїм вчинкам.

У романі «Тіні зникомі» порушено проблему культу Вічної Книги та вміщеного в її змісті сакрального знання в житті людини. Це знання веде головного героя непростими життєвими стежками та спонукає згадувати історію свого шляхетського роду. Крізь «ліс людей» проступає освячена вищою силою і Вічною Книгою воля до дії. Тридцятитрьохлітній (вік Христа!) герой-оповідач Теодозій Темницький ― представник славного колись роду, що вимирає та занепадає, як занепали в Україні волелюбні настрої після смерті Івана Мазепи. Не випадково талант читання та тлумачення Біблії виконує виняткову функцію в житті героя, а можливо, рятує його від числених небезпек, що на ного чигають. Через Вічну Книгу, через пораду з великим Сковородою розгортається важка стежка розмислу. Це шлях до себе, до родоводу, але разом з тим ― до осягнення історичного буття свого народу, якому судилася страшна доля невільника. Символом цього шляху стає справа життя Теодозія Темницького ― щоденник. Саме на його сторінках буде зафіксовано плоди драматичних роздумів ― над власним життям та долею свого роду, народу, Батьківщини, світу.

Підрозділ 3.2. «Трансформація християнських притч та символів» присвячено особливостям використання у творах Валерія Шевчука біблійної притчі. Письменник підходить до трансформації біблійної притчі з притаманною йому серйозністю, навіть скрупульозністю: бере від неї і особливості розвитку сюжету, і побутову основу оповіді, і її узагальнюючий смисл, і алегоричність, і конкретні деталі зображуваного, і поєднання сьогоденного та вічного, особистого та всезагального. Однак є одна важлива деталь: він майже не вдається до безпосереднього тлумачення змісту притчі: багато чого залишається у підтексті і становить потаємний смисл твору. Розкриття такого підтексту означає наближення до розуміння твору, а відсутність прямого авторського тлумачення подій позбавляє його дидактизму. Читач сам усвідомлює суть авторської позиції, тому повчання має опосередкований характер, не такий відвертий, як у біблійних притчах.

Творчу рецепцію Біблії в дисертації простежено на прикладі різних образних прийомів, що функціонують у межах міфологічно-притчевої стилістики. Вони представлені у п’яти різновидах: ремінісцентному, наслідувальному, притчеподібному, афористично-концептуальному, притчевого новотворення на основі асоціативного зв’язку з біблійним фрагментом.

Притчева ремінісцентність характеризується ущільненням фабульно-колізійного притчевого сюжету до притчевого мотиву. Ремінісценції біблійних притч дають можливість розширити межі художнього узагальнення, будь-яку сюжетну колізію твору підняти до рівня вічних проблем людського буття, як-от євангельські притчі про Сіяча, про блудного сина, про таланти та ін. Валерій Шевчук активно і в різних інтерпретаціях використовує притчу про блудного сина, з якою тісно пов’язаний «хронотоп дороги» (за М. Бахтіним). Чи не всі «блудні сини» в його творах проходять шлях глибокого каяття. Але дорога до спокою душі насправді довга і терниста, не всім персонажам вдається з честю здолати її. Саме так закінчується мандрівка Олізара ― головного героя повісті «Птахи з невидимого острова». Початок цієї дороги не був добровільним, а перебування на острові можна вважати чистилищем, яке герой змушений пройти, щоб спокутувати свій гріх. Валерій Шевчук звертається до образу «блудного сина мимоволі», відступаючи від біблійного сюжету і наближаючись до Шевченкової трансформації притчі.

Поверненням «блудного сина» можна назвати й історію життя Івана Пустовойтенка (повість «Гість удома»). Такими ж «блудними синами» є герої «Стежки в траві»: Сильвестр («Білецькі»), Микола та Андрій («П’ятий номер»). Звертається письменник до цього образу і в одному з останніх творів ― романі «Привид мертвого дому». І хоча кожен з героїв розуміє повернення до рідного дому по-своєму, кожному дано право обирати власну «дорогу до себе», ця свобода вибору лише відображає абсолютну свободу Творця, що радо приймає до себе не тоді, коли людина виконує механічно необхідні ритуали, а тоді, коли в неї чисте сумління. Біблійна притча про блудного сина, в якій після всіх поневірянь син повертається в отчий дім, прийнятий як бажаний гість, як «воскреслий із мертвих», переконливо це ілюструє.

Одним із прикладів наслідувальної рецепції біблійного притчевого матеріалу є роман Валерія Шевчука «Юнаки з вогненної печі» — історія трьох друзів, яким випала нелегка доля протистояти страшній машині тоталітарного суспільства. Уже сама назва твору повертає нас до біблійної притчі про те, як цар Навуходоносор покарав юнаків, що не бажали поклонятися золотому ідолові. За епіграф узято слова: «А той, хто не впаде і не поклониться, тієї хвилі буде вкинений досередини палахкотючої огненної печі» (Книга пророка Даниїла. ІІІ-б).

Притчеподібна рецепція створюється шляхом переосмислення генетично непритчевих фрагментів Біблії. Афористочно-концептуальна рецепція дуже близька до притчеподібної і характеризується відсутністю розгорнутого притчевого сюжету, спрямованою на потенційну обізнаність читача з образно-художнім світом Біблії. Переосмисливши біблійну легенду про Самсона, Валерій Шевчук створює на її основі однойменне оповідання. Означивши в назві твору його зв’язок із старозавітною легендою, письменник, однак, запозичує її фабулу лише частково: описує сцену переможної боротьби героя з левом по дорозі до коханої, насильницьке осліплення Самсона і його помсту кривдникам. Письменник зберігає окремі елементи сюжетної схеми біблійної оповіді, але й суттєво її модифікує: велетень Іван виражає характерні риси українського національного характеру, дещо відмінні від тих, які відтворено в біблійній легенді. Іван так само, як і Самсон, ― постать трагічна, протиставна до загалу і тому не сприйнята ним. Життя його завершується трагічно, однак можемо сказати, що він все ж таки глибока і цілісна натура. Письменник надає старозавітному міфові українського обрамлення: образ Івана, можливо, навіть ближчий до велетнів з українського фольклору, аніж до біблійного Самсона.

Притчеве новотворення на основі асоціативного зв’язку з біблійним фрагментом передбачає зв’язок не з буквою, а з самим духом Святого Письма, тобто оригінальні сюжети цих притч апелюють до загальнолюдських ідей та цінностей, прихованих за біблійним текстом. Таким твором є роман Валерія Шевчука «Око Прірви», в якому українську історію показано через «візерунки», зіткані із біблійних цитат. Постійно апелюючи у діалогах до біблійних фрагментів, Михайло, Созонт і Павло прагнуть позбутися своїх сумнівів, дошукатися істини, збагнути, чи справді в наші дні Бог через святих може творити чудо. Однак окремі фрагменти Біблії, позбавлені контексту, не в змозі задовольнити духовну спрагу, і проблема тут у можливості і вмінні синтезу Біблії. Якщо персонажі роману не є в змозі осягнути Біблію на системному рівні, то вона постає в їхній рецепції великим сумнівом або й запереченням, джерелом тілесних страждань і душевних мук.

У «Висновках» узагальнено і синтезовано основні результати дослідження. Можемо без перебільшення сказати, що в особі Валерія Шевчука українська література має письменника оригінального, а то й новаторського складу мислення. Знайшовши власну естетику і оперши її на традиційні культурні засади, котрі ще донедавна часто зневажалися та недооцінювалися як пережитки минулого, він плідно розвиває українську культурну традицію. Письменник утверджує новий тип інтелектуальної прози, який синтезує як новітні філософські віяння, так і традиційні вірування та звичаї, своєрідність національного фольклору, біблійно-християнську символіку, а також українську мудрість, зафіксовану в давньому письменстві.

У сучасній літературі застосовуються різні форми трансформації міфу. Він може виступати головним способом організації смислового навантаження художньої оповіді, також дає змогу вийти поза рамки конкретних історичних і часових параметрів. Через міф виявляються універсальні парадигми існування, одвічні загальнолюдські цінності. У творчості Валерія Шевчука простежуються різні типи та форми міфологічного мислення. Однак особливо важливою видається функція трансформації письменником міфологічних образів та мотивів у дусі ідейно-естетичних та морально-філософських проблем, актуальних для нашого часу.

Валерій Шевчук органічно синтезує глибинні пласти українського фольклору та міфології з біблійною символікою та філософською проблематикою, зокрема ідеями оригінальної філософської системи Григорія Сковороди, що відображають національні особливості української інтелектуальної традиції. Через те міфологічна парадигма творчості Валерія Шевчука реалізується на двох світоглядних рівнях: 1) національної фольклорно-звичаєвої системи; 2) біблійно-символічної образності. Співвідношення та поєднання цих двох естетичних пластів було предметом нашої дослідницької уваги в дисертації.

Трансформація народноміфологічних образів та мотивів художньої прози Валерія Шевчука здебільшого здійснюється, як зазначав сам письменник, на підсвідомому рівні, але зв’язок із традиційною культурою тут безсумнівний. Окремий інтерес становлять образи перекиданців (вовкулаки, упирі, домовики та под.), а також жіночі демонологічні образи (постаті жінки-відьми, змії, зозулі), що незмінно викликають дискусії критиків.

Письменник заявив про себе як глибокий інтерпретатор Біблії. Він оцінює Книгу Книг як вмістилище символічного, сакрального знання, і в цьому наближається до вітчизняної мислительної традиції, зокрема до свого духовного вчителя Григорія Сковороди. Біблійна основа концептуально важлива для всієї творчості Валерія Шевчука, особливо для його романів останнього двадцятиріччя («Око Прірви», «Тіні зникомі», «Привид мертвого дому» та ін.) У цих творах бачимо не лише використання й переосмислення сюжетів та образів, а глибшу й органічнішу їх трансформацію. Дух Біблії присутній на всіх рівнях художньої образності прозаїка. У художній прозі Валерія Шевчука створюється ефект поліфонічності біблійних констант. Про це свідчить уміле чергування притчевих і одверто повчальних фрагментів, цитат, ремінісценцій, роздумів, діалогів, алюзій тощо. Накладаючи їх один на одного, письменник ускладнює інтелектуальний зміст роману, робить його гнучким та глибоким, значущим у світлі універсальних істин.

Трансформуючи міфологічні сюжети, Валерій Шевчук підходить до них із притаманною йому як письменнику й досліднику уважністю та скрупульозністю. Він зберігає їхній первинний смисл (основу сюжету, побутовий план, узагальнюючий сенс, алегоричність), проте ставить перед собою більшу мету: замість безпосереднього тлумачення змісту притчі пропонує читачеві відкрити прихований смисл, часом зумисне модифікує, ускладнює зміст морального повчання, щоб спонукати читача до роздуму. Письменник не дає читачеві готових рецептів життя, але закликає їх невтомно шукати. У цьому його художня проза наближається до мудрості міфу: вона має параболічний характер впливу на свідомість читача, «промовляє» до нього складними, нерідко притчевими та символічними, образами, суть яких зрозуміла лише в глибокому культурно-історичному контексті, на тлі багатовікової духовної історії України та українців.

Валерій Шевчук сформував особливий тип героя, котрий, власне, більше живе у світі духовних цінностей, ніж у вирі реальних земних турбот. Такий герой виявляє риси одвічної природи людини, тому його зв’язок із народною та християнською міфологією є безумовним. Він не є ані пророком, ані вождем, однак виступає носієм універсальних істин та мудрості, тобто є маленькою, але мислячою та духовно вивищеною людиною. Не обминає увагою письменник і людину пересічну, яка з тих чи інших причин не вписується в стандартні рамки життя.

Міфогенність вигідно вирізняє художню прозу Валерія Шевчука на тлі творчості багатьох його сучасників. Письменник рішуче відмовився від матриці соціалістичного реалізму, від соціологічної схеми героя та подібних ідеологічних норм та приписів. Проникливе й цілком своєрідне освоєння ним пласту традиційної культури стало справді оригінальним, новаторським досвідом.

Проза Валерія Шевчука розрахована на ерудицію та інтелектуальну культуру читача. Письменник промовляє не лише текстом, а й передбачає багаті підтексти своєї оповіді. Наближення до розуміння твору відбувається через розкриття такого підтексту, смисл якого органічно пов’язаний із чинниками традиційної культури.

Здійснений у дисертації аналіз дає підстави твердити, що творчий пошук Валерія Шевчука, опертий на знання традиційної міфології, є свідченням глибинних процесів, які відбуваються в сучасній українській літературі та сприяють звільненню її від спадщини тоталітарного минулого, поверненню в коло вічних істин та духовних першоджерел. За глибиною проблематики та оригінальністю її висвітлення Валерій Шевчук, без сумніву, належить до провідних українських письменників сучасності. Як прозаїк та літературознавець він виробив оригінальне бачення широкого спектра філософських проблем, спираючись при цьому на своєрідну міфогенну поетику.
Основні положення дисертації викладено у таких наукових публікаціях:

  1. Адамчук Н.В. Міф про вовкулаку: народна демонологія та сучасна літературна інтерпретація (за повістю Валерія Шевчука «Сповідь» / Н.В.Адамчук // Фольклористичні зошити: Зб. наук. праць / Ред. кол.: В.Давидюк (голова ред. кол.) та ін. ― Луцьк: Полісько-Волинський народознавчий центр, 2000. – Вип. 3 – С. 123-129.

  2. Адамчук Н.В. Фольклорно-міфологічні джерела образності Валерія Шевчука (на матеріалі роману-балади «Дім на горі» / Н.В.Адамчук // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки: Зб. наук. праць. Серія «Філологічні науки» / Ред. кол.: Л.Оляндер (гол. редактор) та ін. ― Луцьк: Вежа, 2000. ― № 6. ― С. 285-289.

  3. Адамчук Н.В. Культурно-семіотичні парадигми міфотворчості у контексті літератури / Н.В.Адамчук // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки: Зб. наук. праць. Серія «Філологічні науки» / Ред. кол.: Л.Оляндер (гол. редактор) та ін. ― Луцьк: Вежа, 2001. ― № 9. ― С. 219-225.

  4. Адамчук Н.В. Жіноча роль: «спокусниця» чи «хранителька роду»? (Твори Валерія Шевчука і народна міфологія) / Н.В.Адамчук // Нове життя старих традицій. Традиційна українська культура в сучасному мистецтві і побуті. Матеріали наукової конференції в рамках V Міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня» / За ред. проф. В. Давидюка. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2007. – С. 309-317.

  5. Адамчук Н.В. Рецепція біблійних образів та мотивів у творчості Валерія Шевчука / Н.В.Адамчук // Вісник Київського славістичного університету: Зб. наук. праць. Серія «Філологія. / Ред. кол.: Ю.М. Алексєєв (гол. редактор) та ін. ― 2008. ― Вип. 37. ― С. 59-65.



Анотація

Адамчук Н.В. Традиційна міфологія як основа художньої концепції Валерія Шевчука. ― Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 ― українська література. ― Київський національний університет імені Тараса Шевченка. ― Київ, 2008.

Дисертація є спробою системного аналізу художніх творів Валерія Шевчука з яскраво вираженою народноміфологічною та біблійною символікою. Предметом дослідження складає художнє втілення міфологем у творах письменника, зокрема його інтерпретація народноміфологічних і біблійних образів та мотивів у контексті морально-філософських проблем сучасності. З’ясування особливостей художньої концепції автора крізь призму використання ним традиційної міфології дає змогу глибоко проникнути у «творчу лабораторію» письменника, відкрити нові горизонти для прочитання його творів та сприяє з’ясуванню значення Валерія Шевчука в сучасному літературному процесі.

Ключові слова:. міф, мотив, міфологема, фольклорний образ, інтерпретація, біблійна притча, творча рецепція, духовність, сакральне знання, істина.

Аннотация

Адамчук Н.В. Традиционная мифология как основа художественной концепции Валерия Шевчука. ― Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 ― украинская литература. ― Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. ― Киев, 2008.

Диссертация представляет собой первую попытку системного анализа художественных произведений Валерия Шевчука с ярко выраженной народномифологической и библейской символикой. Предметом исследования является художественное воплощение традиционных мифологем в произведениях Валерия Шевчука, в частности писательская интерпретация народномифологических и библейских образов и мотивов в контексте морально-философских проблем современности.

Анализ отдельных произведений Валерия Шевчука, в наибольшей мере касающихся темы исследования, позволяет сделать вывод о том, что писатель органично синтезирует глубинные шары украинского фольклора и мифологии с библейской символикой и философской проблематикой, в частности с идеями оригинальной философской системы Григория Сковороды, отражающими национальные особенности украинской интеллектуальной традиции. Поэтому мифологическая парадигма творчества Валерия Шевчука реализуется на двух мировоззренческих уровнях: 1) национальной фольклорной системы; 2) библейско-символической образности.

Трансформация народномифологических образов и мотивов художественной прозы Валерия Шевчука осуществляется главным образом на подсознательном уровне, но связь с традиционной культурой здесь постоянно присутствует. Отдельный интерес составляют образы т.н. «перекиданцев» (вовкулаки, упыри, домовики и др.), а также женские демонологические образы (женщины-ведьмы, змеи, кукушки), неизменно вызывающие дискуссии критиков.

Библейская основа концептуально важна для всего творчества Валерия Шевчука, особенно для его произведений последних лет. В них ― не только использование и глубокое осмысление сюжетов и образов, а прежде всего органическая их трансформация. Дух Библии присутствует на всех уровнях художественной образности прозаика, создавая эффект полифоничности библейских констант. Об этом свидетельствует умелое чередование притчевых и откровенно поучительных фрагментов, цитат, реминисценций, рассуждений, диалогов, аллюзий и т.д. Наслаивая их друг на друга, писатель усложняет интелектуально содержание произведения, делает его гибким и глубоким, важнейшим в свете универсальных истин.

Творческая рецепция Библии Валерием Шевчуком прослеживается в диссертации на примере различных образных приемов, функционирующих в рамках мифологично-притчевой стилистики. Использование библейских притч проанализировано в сюжетных ситуациях блудного сына, Сеятеля, Каина и Авеля, Самсона и Далилы, Иуды, книжника, Слова-Логоса и др.

К трансформации традиционных сюжетов Валерий Шевчук подходит с присущей ему как писателю и исследователю внимательностью и даже скрупульозностью. Он сохраняет их первичный смысл (основу сюжета, бытовой план, алегоричность), однако ставит перед собой большую цель: вместо непосредственного объяснения содержания притчи он предлагает читателю найти ключ к скрытому смыслу сюжета, иногда специально модифицирует, усложняет содержание нравственного поучения, предоставляя читателю возможность сделать собственные выводы.

Мифологические элементы выгодно отличают художественную прозу Валерия Шевчука на фоне творчества многих его современников. Проникновенное освоение им глубин традиционной культуры стало действительно новаторским опытом. Как прозаик и литературовед он выстроил свое оригинальное видение широкого спектра философских проблем, опираясь при этом на своеобразную мифогенную поэтику.

Ключевые слова:. миф, мотив, мифологема, фольклорный образ, интерпретация, библейская притча, творческая рецепция, духовность, сакральное знание, истина.

Annotation

N.V. Adamchuk. Traditional mythology as the basis of art conception of Valery Shevchuk. – Manuscript.

The thesis is substituted for the scholarly degree of the Candidate of Philology in the specialty 10.01.01 – Ukrainian literature. – Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2008.

The thesis represent first try towards systematic analysis of Valery Shevchuk’s artistic creation with demonstrably expressed folk-mythological and Biblical symbolics. The artistic embodiment of mythologies in Varely Shevchuk’s creations is the subject of this thesis, especially the writer’s interpretation of folk-mythological and Biblical images and motives in the context of moral-philosophical problems nowadays. The explication of the writer’s artistic conception of specification through traditional mythology used by him opens up a deep penetration of the writer’s «recreational laboratory», which allows to broaden new horizons by rereading his creations and assists discovering of Valery Shevchuk’s figure in the modern literary process.

Keywords: myth, motive, mythologies, folk image, interpretation, Biblical talk, creative reception, spirituality, sacred knowledge, the truth.