Головна сторінка

Бардашевський юрій валерійович



Скачати 462.02 Kb.
НазваБардашевський юрій валерійович
Сторінка1/3
Дата конвертації22.03.2016
Розмір462.02 Kb.
ТипАвтореферат
  1   2   3

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ УКРАЇНИ


БАРДАШЕВСЬКИЙ ЮРІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ




УДК 796:616.988.23-085

КОРЕКЦІЯ РУХОВОЇ ФУНКЦІЇ УЧНІВ

З НАСЛІДКАМИ ДИТЯЧОГО ЦЕРЕБРАЛЬНОГО ПАРАЛІЧУ ЗАСОБАМИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

24.00.03 – Фізична реабілітація

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з фізичного виховання і спорту



Київ – 2011

Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Національному університеті фізичного виховання і спорту України, Міністерство України у справах сім'ї, молоді і спорту

Науковий керівник

кандидат медичних наук, доцент

Баннікова Римма Олексіївна,

Національний університет фізичного виховання і спорту України, доцент кафедри фізичної реабілітації

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор

Самосюк Іван Захарович,

Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України, професор кафедри медичної реабілітації, фізіотерапії і курортології;
кандидат медичних наук, доцент

Луковська Ольга Леонівна,

Дніпропетровський державний інститут фізичної культури і спорту, завідувач кафедри фізіології та спортивної медицини.


Захист відбудеться 16 лютого 2011 р. о 12.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.829.02 в Національному університеті фізичного виховання і спорту України (03680, м. Київ-150, вул. Фізкультури, 1)
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету фізичного виховання і спорту України (03680, м. Київ-150, вул. Фізкультури, 1)

Автореферат розісланий 14 січня 2011 р.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г. В. Коробейніков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Сучасний стан нашого суспільства вимагає гуманізації всіх сторін його буття. В Україні більше 50 тис. соціально дезадаптованих дітей
(В. Ю. Мартинюк, С. М. Зінченко, 2005), виходячи з чого особливе місце має бути відведено різним напрямкам реабілітаційної роботи з інвалідами з метою забезпечення розвитку опорно-рухового апарату, зміцнення здоров’я, підвищення рівня рухової функції, поліпшення якості життя (І. З. Самосюк, В. П. Лисенюк, С. Г. Криворучко, 2009).

Оскільки інвалідність пов’язана не тільки з втратою працездатності, а й з обмеженням рухової діяльності, дана категорія осіб перебуває у вимушених умовах дефіциту рухової активності, серед яких значну частку (більше 30 тис.) складають діти, хворі на дитячий церебральний параліч (ДЦП) (В. І. Козявкін, М. М. Сак, О. А. Качмар, М. О. Бабадагли, 2007). У силу даних обставин учні спеціалізованих навчальних закладів з наслідками ДЦП у значній мірі схильні до негативного впливу гіподинамії (А. В. Гузій, 2002; С. А. Холодов, 2002; М. С. Ковінько, 2002; Г. А. Єдинак, 2010). Повноцінна інтеграція таких юнаків і дівчат у суспільство різноманітними засобами реабілітації є актуальним завданням сьогодення. Дослідження фахівців у галузі корекційної педагогіки (А. Г. Шейнкман, 2000; М. О. Лянной, 2003; Л. В. Шапкова, 2004; В. І. Козявкін, 2005; В. М. Синьов, 2008 та ін), присвячені корекції рухової і психічної сфери осіб з ДЦП, свідчать про надзвичайну складність даної проблеми. Правильна побудова і проведення комплексу заходів фізичної реабілітації є обов’язковими, оскільки відзначаються великим потенціалом для корекції і вдосконалення моторики людей з обмеженими можливостями (Л. О. Бадалян, 2003; С. П. Демчук, 2003;
В. А. Качесов, 2005; О. Л. Луковська, С. М. Афанасьєв, 2006; Л. К. Воронянська, 2007).

Проте реабілітація осіб з ДЦП на пізній резидуальній стадії має ряд істотних відмінностей. По-перше, у зв’язку з тим, що функціональний стан опорно-рухового апарату в обстежуваних підлітків значною мірою відстає від вікової норми в силу характеру патології та низької рухової активності і, по-друге, у зв’язку з тим, що відновлення тієї чи іншої втраченої функції відбувається переважно за рахунок компенсаторно-пристосувальних процесів (Є. Т. Лільїн, 2005; В. Ю. Мартинюк,
С. М. Зінченко, 2005; К. О. Семенова, 2009). Справа в тому, що в пізній резидуальній стадії патологічний руховий стереотип вже сформований, вторинні дистрофічні процеси спостерігаються в м’язах, зв’язках, суглобових хрящах. Деформації кінцівок стійкі, фіксовані, важко піддаються корекції (В. І. Козявкін, 2003). Тому загальноприйняті реабілітаційні програми, які включають лікувальну фізичну культуру, масаж, фізіотерапевтичні процедури, недостатньо ефективні. Потрібен мультидисциплінарний підхід до рухового розвитку підлітків з церебральними паралічами. Розширити можливості відновлення порушеної рухової функції і тим самим посприяти інтеграції в суспільство осіб з наслідками ДЦП можна шляхом вдосконалення існуючих комплексних програм фізичної реабілітації нетрадиційними методами (Л. В. Мороз, 2007).

Разом з тим, як показує аналіз науково-методичної літератури, програми фізичної реабілітації учнів, що враховують форму ДЦП, ступінь тяжкості рухових порушень, індивідуальні особливості фізичного розвитку та вторинні відхилення, відсутні, що, мабуть, пов’язано з обмеженням (при ДЦП) можливості реалізації широкого спектру традиційних засобів в умовах спеціалізованого навчального закладу (О. А. Мерзлікіна, 2002; М. С. Ковінько, 2002; С. П. Демчук, 2003; М. О. Лянной, 2003). Беручи до уваги той факт, що кількість дітей з обмеженими можливостями, які мають різні порушення функціонального стану опорно-рухового апарату, неухильно росте, стає очевидною актуальність розробки програми корекції рухової функції учнів з наслідками ДЦП і є обґрунтуванням для проведення даного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до «Зведеного плану НДР у сфері фізичної культури і спорту на 2001–2005 рр.» Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України за темою 2.2.8. «Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів, травмах опорно-рухового апарату і зниженні працездатності», номер державної реєстрації 0104U003840, а також відповідно до «Зведеного плану НДР у сфері фізичної культури і спорту на 2006–2010 рр.» Міністерства України у справах сім’ї , молоді і спорту за темою 4.3.1. «Удосконалення оздоровчо-реабілітаційних програм профілактики та корекції дисфункцій, зумовлених порушеннями в різних системах організму», номер державної реєстрації 0106U010794.

Роль автора при розробці даних тем полягає в побудові й апробації програми фізичної реабілітації осіб з наслідками ДЦП на пізній резидуальній стадії.

Мета дослідження – обґрунтування, розробка та впровадження комплексної програми фізичної реабілітації для корекції рухової функції і підвищення ефективності реабілітаційних заходів для учнів з наслідками ДЦП, які навчаються у спеціалізованому навчальному закладі.

Завдання дослідження:

  1. Систематизувати та узагальнити сучасні науково-методичні знання, вітчизняний і зарубіжний досвід з проблеми фізичної реабілітації осіб з ДЦП.

  2. Дослідити рухові можливості осіб з наслідками ДЦП, які навчаються у спеціалізованому навчальному закладі.

  3. Розробити комплексну програму фізичної реабілітації з використанням нетрадиційних компенсаторно-відновних методів для корекції рухової функції учнів з обмеженими можливостями під час їх навчання у спеціалізованому навчальному закладі.

  4. Визначити ефективність результатів застосування в умовах спеціалізованого навчального закладу комплексної програми фізичної реабілітації щодо її впливу на функціональний стан опорно-рухового апарату осіб з наслідками ДЦП на пізній резидуальній стадії.

Об’єкт дослідження – процес відновлення і корекція рухової функції учнів з наслідками ДЦП на пізній резидуальній стадії.

Предмет дослідження – зміст комплексної програми фізичної реабілітації з використанням нетрадиційних засобів відновлення для корекції рухової функції учнів з наслідками ДЦП.

Методи дослідження: аналіз спеціальної науково-методичної літератури, педагогічні методи (педагогічне спостереження), антропометричне обстеження, гоніометрія, клінічні методи обстеження (тестування тонусу м’язів, оцінка моторики «Рівермід» (Rivermead Motor Assessment), оцінка можливостей кисті по тестуванню «Ability of Hand», тепінг-тест), інструментальні методи обстеження (електроенцефалографія), методи математичної статистики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

  • уперше на підставі кількісних показників функціонального стану опорно-рухового апарату (пасивної амплітуди рухів у суглобах верхніх і нижніх кінцівок, рівня спастичності м’язів, рухових тестів) науково обґрунтована програма корекції рухових дисфункцій в учнів з наслідками ДЦП на пізній резидуальній стадії в умовах спеціалізованих навчальних закладів, спрямована на підвищення фізичних можливостей і поліпшення якості життя;

  • уперше розроблена програма фізичної реабілітації, що відрізняється комплексним підходом, яка включає підібрані з урахуванням виявлених рухових порушень нетрадиційні компенсаторно-відновні методи, спрямовані на корекцію м’язового тонусу і маніпулятивних функцій верхніх кінцівок;

  • розширені теоретичні уявлення про вплив запропонованих засобів і методів фізичної реабілітації на рухову функцію учнів з наслідками ДЦП на основі оцінки їх ефективності;

  • доповнені дані, що характеризують особливості рухових порушень і функціональний стан осіб з ДЦП на пізній резидуальній стадії.

Практична значення одержаних результатів. Розроблена програма корекції м’язового тонусу в осіб з ДЦП сприяє усуненню регіонального м’язового дисбалансу, зменшенню спастичності і поліпшенню маніпулятивних функцій кисті на пізній резидуальній стадії захворювання. Запропонована програма може бути використана в системі реабілітації учнів з наслідками ДЦП в умовах спеціалізованих навчальних закладів.

Результати досліджень впроваджені в реабілітаційно-відновний процес Житомирського Вищого професійно-технічного училища, а також навчальний процес кафедр фізичної реабілітації Національного університету фізичного виховання і спорту України та Житомирського економіко-гуманітарного інституту ВНЗ «Університет «Україна» при викладанні дисципліни «Фізична реабілітація при захворюваннях нервової системи» та спецкурсу «Нетрадиційні методи фізичної реабілітації», що підтверджується відповідними актами впровадження.

Особистий внесок автора полягає в теоретичній розробці та обґрунтуванні основних ідей і положень дисертаційного дослідження: у проведенні інформаційного пошуку, визначенні актуальності теми, постановці цілей і завдань дослідження, в організації та проведенні теоретичної та експериментальної роботи по кількісному і якісному аналізу й обробці отриманих результатів, обґрунтуванні, розробці та впровадженню програми фізичної реабілітації для корекції рухової функції учнів з наслідками ДЦП, підготовці публікацій. У спільних публікаціях автору належать дані педагогічних та інструментальних досліджень.

Апробація результатів досліджень. Результати проведених досліджень викладені в доповідях на Всеукраїнських науково-практичних конференціях «Молода спортивна наука України» (Львів, 2006, 2007), XII Міжнародному науковому конгресі «Сучасний олімпійський та параолімпійський спорт і спорт для всіх» (Москва, 2008), II-й Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Освіта та здоров’я: формування здоров’я дітей, підлітків та молоді в умовах навчального закладу» (Суми, 2008), на I, II і III Міжнародних наукових конференціях молодих вчених (Київ 2008, 2009, 2010), науково-методичних конференціях і засіданнях кафедри фізичної реабілітації Національного університету фізичного виховання і спорту України (2005–2010 рр.).

Публікації. З проблеми досліджень опубліковано 16 наукових робіт, з яких 7 у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, з них – 3 індивідуальні статті та розділ у колективній монографії.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 169 сторінках основного тексту, складається з вступу, шести розділів, висновків, практичних рекомендацій, додатків, містить 39 таблиць та 11 малюнків. У роботі використано 240 джерел літератури, з яких 199 вітчизняних і 41 зарубіжних авторів.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження; розкрито наукову новизну і практичну значущість роботи, відображено особистий внесок здобувача; представлено сферу апробації результатів дослідження, зазначено кількість публікацій.

У першому розділі дисертаційної роботи «Сучасний стан проблеми комплексної реабілітації осіб з наслідками дитячого церебрального паралічу на пізній резидуальній стадії» проведено теоретичний аналіз літературних джерел, які регламентовані в дисертаційній роботі.

Узагальнені дані науково-методичної літератури про особливості корекції рухових порушень в осіб з наслідками ДЦП.

З’ясовано, що в більшості робіт в основному відображені загальні питання фізичної реабілітації при ДЦП та практично не розроблені комплексні програми реабілітаційних заходів з використанням нетрадиційних засобів і методів фізичної реабілітації і застосуванням об’єктивних, що не обтяжують пацієнта, методів оцінки результатів відновного лікування саме на пізній резидуальній стадії ДЦП.

У процесі вивчення наукової літератури виявлено, що в умовах спеціалізованого навчального закладу існує об’єктивна необхідність оптимізувати систему фізичної реабілітації учнів з наслідками ДЦП на пізній резидуальній стадії нетрадиційними методами корекційного впливу.

У другому розділі «Методи та організація дослідження» обґрунтовано і описано систему взаємодоповнювальних методів дослідження, спрямованих на вирішення завдань дослідження, адекватну об’єкту, предмету та меті роботи. Дослідження проводилися при комплексному клінічному обстеженні за участю лікаря невропатолога на базі Житомирського Вищого професійно-технічного училища. Досліджуваний контингент становили 69 осіб (39 чоловічої та 30 жіночої статі) у віці 15–20 років, який розподілявся таким чином: спастична диплегія – 32, геміпаретична форма ДЦП – 25 і гіперкінетична форма – 12 осіб. З урахуванням форми ДЦП методом випадкової вибірки були відібрані учні основної (32 осіб) та контрольної групи (37 осіб). В основній групі з формою ДЦП – спастична диплегія було 16 (23,19 %), геміпаретичною формою – 10 (14,49 %), гіперкінетичною формою – 6 осіб (8,7 %).
У контрольній групі зі спастичною диплегією було 16 (23,19 %), геміпаретичною формою – 15 (21,74 %), гіперкінетичною формою – 6 осіб (8,7 %). Середній вік осіб з ДЦП в контрольній групі склав 17 ± 2,62 років, в основній – 17 ± 3,93 років.

Дослідження проводилися в три етапи протягом 2004–2009 рр.

На першому етапі дослідження (2004–2005 рр.) був проведений детальний аналіз сучасних літературних джерел; окреслено проблеми, визначені мета, завдання, об’єкт, предмет; освоєні методи дослідження; розроблена індивідуальна реабілітаційна карта обстеження.

На другому етапі (2005–2006 рр.) було проведено обстеження, здійснено збір інформації, отримані матеріали, що дозволяють об’єктивно оцінити стан функціональних можливостей опорно-рухового апарату досліджуваного контингенту учнів з ДЦП та розробити комплексну програму фізичної реабілітації.

На третьому етапі (2007–2009 рр.) були завершені педагогічні дослідження, визначено ефективність впровадження розробленої програми фізичної реабілітації, узагальнено та проаналізовано результати шляхом порівняння вихідних, проміжних і кінцевих показників тестування, проведена обробка результатів з використанням методів математичної статистики, здійснено оформлення дисертаційної роботи.

У третьому розділі «Характеристика рухових можливостей і функціонального стану осіб з дитячим церебральним паралічем на пізній резидуальній стадії» представлені дані констатаційного дослідження.

Для визначення ступеня рухових дисфункцій та подальшого проведення аналізу з метою визначення пріоритетів і напрямів реабілітаційного втручання здійснена попередня оцінка стану пацієнта, на підставі якої розроблено комплексну програму фізичної реабілітації.

Маса тіла учнів зі спастичною диплегією до реабілітаційних заходів в середньому становила 55,42 кг (S = 5,74 кг), в учнів з геміпаретичною формою ДЦП – 54,9 кг (S = 4,12 кг), з гіперкінетичною – 57, 34 кг (S = 5,28 кг).

Довжина тіла учнів зі спастичною диплегією до реабілітаційних заходів в середньому становила 168,86 см (S = 6,81 см), в учнів з геміпаретичною формою ДЦП – 169,42 см (S = 5,25 см), з гіперкінетичною формою – 171 см (S=5,56 см).

Індекс маси тіла учнів зі спастичною диплегією до реабілітаційних заходів в середньому склав 19,38 (S = 0,78), в учнів з геміпаретичною формою ДЦП – 18,99
(S = 0,75), в учнів з гіперкінетичною формою ДЦП – 19,2 (S = 0,76).

В учнів основної групи маса тіла в середньому становила 55,38 кг (S=5,07 кг), контрольної групи – 55,76 кг (S = 4,25 кг). Довжина тіла відповідно 169,22 см
(S = 5,96 см), 169,59 см (S = 5,78 см). В учнів основної групи індекс маси тіла в середньому становив 19,29 (S = 0,78), контрольної – 19,12 (S = 1,12). Аналіз наведених даних дозволяє зробити висновок, що учні основної і контрольної груп за показниками маси тіла, довжини тіла та індексу маси тіла до проведення основного педагогічного експерименту статистично достовірних відмінностей не мали (p> 0,05).

При дослідженні показників пасивної амплітуди рухів у суглобах верхніх і нижніх кінцівок визначено, що обсяг рухів в учнів з наслідками ДЦП статистично значимо відрізнявся від середньостатистичних показників норми (p <0,05). Найбільші труднощі виникали при спробі виконання наступних пасивних рухів: відведення стегна, зовнішня ротація стегна, згинання нижньої кінцівки, розгинання стопи, відведення плеча і розгинання кисті. При спастичних проявах нормалізація тонусу м’язів є необхідним компонентом для здійснення нормального (не патологічного) вольового руху. Зручною для оцінки патологічного тонусу м’язів є модифікована шкала Ашворта (Modified Ashworth Scale for Spastic Hypertonia) (по R. Bohannon, V. Smith, 1987; D. Wade, 1992). При проведенні обстеження визначався рівень спастичності групи м’язів задньої поверхні стегна. Середній первинний показник спастичності м’язів в учнів з наслідками ДЦП склав 2,88 бала (S = 0,84 бала), що суттєво ускладнювало рухову активність.

Середній показник проведеного тестування за шкалою «Рівермід (завдання для руки)» (за N. Lincoln, D. Leadbitter, 1979; F. Collen і співавт., 1990; D. Wade, 1992) осіб з наслідками ДЦП склав 8,2 бала (S = 1,81 бала). Середній показник тестування по тесту «Ability of Hand» (за M. Penta і співавт., 1998) учнів з наслідками ДЦП склав 38,98 бала (S = 8,8 бала). За результатами тепінг-тесту учні з наслідками ДЦП до курсу фізичної реабілітації мали такі середні показники: 28,5; 24,0; 17,72; 13,43 рухів за 10 с. Згідно з результатами електроенцефалографії середній показник амплітуди α-ритму у пацієнтів з наслідками ДЦП до курсу реабілітації становив 122,79 мкВ (S = 52,8 мкВ). Середній показник амплітуди β-ритму до реабілітаційного курсу становив 24,07 мкВ (S = 18,4 мкВ).

Обстеження (тестування) контингенту осіб, які навчаються у спеціалізованому навчальному закладі, до початку проведення фізичної реабілітації показало, що ДЦП супроводжується порушенням довільних рухів (парез), і, як підтверджують дані тестів, низьким рівнем володіння пацієнтами маніпулятивними навичками, що істотно знижує рівень якості життя. У цілому показники тестування рівня спастичності м’язів за шкалою Ашворта, гоніометрії, тепінг-тесту, тестування за тестами «Reavermead Motor Assesment», «Ability of Hand» і показники амплітуди α і β-ритмів осіб з ДЦП основної і контрольної групи до відновного лікування свідчать про те, що групи є порівнянними (p>0,05).

Отримані в ході констатаційного педагогічного експерименту дані підтверджують необхідність розробки програми фізичної реабілітації для корекції рухової функції учнів з наслідками ДЦП на пізній резидуальній стадії.

Четвертий розділ «Програма фізичної реабілітації, у поєднанні із засобами альтернативної медицини, для корекції рухової функції учнів з наслідками дитячого церебрального паралічу» присвячений теоретичному обґрунтуванню методичних підходів до розробки програми фізичної реабілітації.

Розділ містить докладний опис засобів, що використовувалися, і методів фізичної реабілітації. Відповідно до даних аналізу спеціальної науково-методичної літератури та власних досліджень, розроблена комплексна програма корекції рухових дисфункцій учнів з наслідками ДЦП, яка враховує форму захворювання, ступінь тяжкості рухових порушень, особливості фізичного розвитку, вторинні відхилення.

Вибір методів і засобів реабілітаційного втручання для програми фізичної реабілітації здійснювався на основі наступних складових: обстеження (тестування), складання реабілітаційного прогнозу в залежності від форми і ступеня тяжкості ДЦП, аналізу отриманих даних, чіткого планування реабілітаційних заходів та проведення періодичного контролю.

Запропонована комплексна програма фізичної реабілітації передбачала: обстеження для визначення функціональних порушень і обмежень; реабілітаційний прогноз; планування реабілітаційного процесу; реабілітаційне втручання; оцінку результатів і корекцію реабілітаційного втручання. Реабілітаційний прогноз залежав від форми і ступеня тяжкості ураження рухової системи при ДЦП та передбачав можливий рівень відновлення рухової та інших функцій пацієнта. Плануванням визначалися завдання, які мають свою послідовність вирішення, що на нашу думку є реальним в умовах спеціалізованого навчального закладу (рис. 1).

Рис. 1. Алгоритм реабілітаційного процесу для осіб з наслідками ДЦП на пізній резидуальній стадії
Реабілітаційне втручання було спрямоване на вирішення наступних завдань: нормалізація довільних рухів у суглобах верхніх і нижніх кінцівок, нормалізація дихальної функції, формування навички правильної постави і правильного положення стоп, корекція сенсорних розладів, корекція координаційних порушень (дрібної моторики кисті, статичної та динамічної рівноваги, ритмічності рухів, орієнтування в просторі), тренування м’язово-суглобового відчуття, профілактика та корекція контрактур, активізація психічних процесів та пізнавальної діяльності. До кожного завдання був обраний конкретний метод втручання, що передбачав чітке дозування. При визначенні фізичного навантаження враховувалися фактори, які його обмежують.

Програма основної групи включала такі засоби фізичної реабілітації: лікувальну фізкультуру (проведення індивідуально підібраного комплексу фізичних вправ з урахуванням форми ДЦП, віку, статі, рівня рухових можливостей, ступеня наявних ускладнень, супутніх захворювань та ін.); елементи юмейхо-терапії, що складаються з масажних прийомів, спеціально підібраних прийомів біодинамічної корекції ланок опорно-рухового апарату і пасивних вправ, спрямованих на розтяг спазмованих груп м’язів; тандотерапію, спрямовану на поліпшення маніпулятивних функцій кисті; фізіотерапію, з арсеналу якої використовували солюкс, парафіно-озокеритові аплікації, електросон; музикотерапію (класична музика, звуки природи) і ароматерапію (рис. 2).

І курс реабілітації

21 день, 15 процедур

Щадний руховий режим

ІІ курс реабілітації

21 день, 15 процедур

Щадно-тренувальний руховий режим

ІІІ курс реабілітації

21 день, 15 процедур

Щадно-тренувальний руховий режим

ЛФК:


Лікувальна гімнастика (40 хв);

ЛФК:


Лікувальна гімнастика (60 хв);

ЛФК:


Лікувальна гімнастика
(60 хв);

Тандотерапія (20 хв)

Тандотерапія (20 хв)

Тандотерапія (20 хв)

Юмейхо-терапія (40 хв)

Юмейхо-терапія (60 хв)

Юмейхо-терапія (60 хв)

Фізіотерапія (парафіно-озокеритові аплікації, 55–56°С, 40–45 хв)

Фізіотерапія (солюкс, 50 см, 10 хв)

Фізіотерапія (електросон, частота
5–10 Гц, 40 хв)

Музико- та ароматерапія

Музико- та ароматерапія

Музико- та ароматерапія
  1   2   3