Головна сторінка

Огляд деяких зауважень до проекту Податкового кодексу України



Скачати 410.33 Kb.
НазваОгляд деяких зауважень до проекту Податкового кодексу України
Сторінка1/3
Дата конвертації12.09.2017
Розмір410.33 Kb.
ТипДокументи
  1   2   3
1. /det_NK25..docОгляд деяких зауважень до проекту Податкового кодексу України


До №6509 від 15.06.2010

Кабінет Міністрів України

Огляд деяких зауважень

до проекту Податкового кодексу України
(Прийнятий в першому читанні 17.06.2010)
1. Загальні зауваження
1. Проект Податкового кодексу (далі ПК) не повною мірою відповідає вимогам, які ставляться до законодавчих актів у формі кодексів. Зокрема, неналежним є рівень узагальнення та систематизації нормативного матеріалу. Це відображається в тому, що в структурному відношенні проект ПК складається із штучно об’єднаних (без належного опрацювання) законодавчих актів, які викладені у відповідних розділах ПК, що визначають окремі види податків і зборів та які мають свою окрему нумерацію. У результаті – він фактично не має загальної частини, що притаманно такого роду законодавчим актам.
2. ПК не містить наскрізної нумерації, що суперечить вимогам законодавчої техніки.
3. Недосконалою є структура ПК. Наприклад, одні розділи (розділ ІІ) поділяються на глави, а інші поділяються безпосередньо на статті. Водночас, розділ ІІ містить глави під номерами 5, 5-1, 5-2, 5-3, що не властиво для текстів нових законодавчих актів.
4. За змістом ряду положень ПК, окремі питання, пов’язані з обрахунком бази оподаткування, чи іншими елементами правового регулювання справляння податків, делегуються для вирішення Кабінету Міністрів України. Зокрема, до таких питань відноситься формування переліку витрат, що включаються до окремої групи витрат платника податку (п. 17.2 розділу ІІІ), переліку спеціальних продуктів дитячого харчування (п. 23.2 розділу ІІІ), загальний порядок надання та повернення до бюджету інвестиційно–інноваційного податкового кредиту (пп. 25.2.4 розділу ІІІ), формування переліку видів власного виробництва, які звільняються від оподаткування, формування Державного реєстру підприємств, установ та організацій, які здійснюють розроблення, впровадження та використання енергозберігаючих заходів та енергоефективних проектів, прибуток яких частково звільняється від оподаткування (стаття 28 розділу ІІІ).

Фактично також відсторонюється Верховна Рада України від затвердження ставки податку на транспортні засоби (розділ УІІ), затвердження переліку платних послуг, для надання яких необхідно придбавати торговий патент (стаття 3 розділу ХІІ) тощо.

Приведені норми суперечать Рішенню Конституційного Суду України від 23.06.09 №15-рп/2009, в якому визначено, що конституційні повноваження Кабінету Міністрів України не передбачають права встановлювати загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) або визначати окремі елементи їх правового механізму регулювання.
5. Положення проекту Податкового кодексу України, яким визначаються загальнодержавні та місцеві податки та збори, не повною мірою узгоджуються з положеннями проекту Бюджетного кодексу України (далі БК)в частині системи податків і зборів, за рахунок яких формується доходна частина бюджетів різних рівнів. У проекті, зокрема:

має місце довільна редакція назв податків і зборів, які не узгоджені між собою (наприклад – «податок на доходи фізичних осіб (ст. 11 ПК) та «податок з доходів фізичних осіб» (ст. ст. 64, 66 БК), «акцизний податок» (ст. 11 ПК) та «акцизний збір» (ст. 29 БК), «податок на транспортні засоби» (ст. 11 ПК) та «податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (ст. 29 БК), «плата за користування надрами» (ст. 11 ПК) та «платежі за користування надрами» (ст. 29 БК), «збір за спеціальне використання води» (ст. 11 ПК) та «збір за спеціальне водокористування» (ст. ст. 29, 66 БК);

містяться податки і збори, які відсутні у проекті БК (наприклад, екологічний податок, збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства, збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками, податок з реклами, збір на здійснення тощо). У проекті БК до переліку місцевих податків включається податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки (ст. 69), в той час як у проекті Податкового кодексу такий податок відсутній взагалі;

відсутні податки, які містяться у проекті БК (наприклад, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, державне мито, єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, податок на промисел, плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності, збір за проведення гастрольних заходів, збір за забруднення навколишнього природного середовища – останній частково кореспондується з екологічним податком, тощо).
Зауваження до розділу І. Загальні положення
1. Некоректним видається визначений у пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 ПК принцип соціальної справедливості, який полягає у встановленні податків та зборів відповідно до фактичної платоспроможності платників податків. При застосуванні це має означати, що два платника податку, які провадять однотипну діяльність (або ж мають однотипний об’єкт оподаткування – наприклад, запровадження оподаткування нерухомості, проте мають різні фінансові результати такої діяльності (різні доходи), мають нести різне податкове навантаження.

2. У п. 9.2 статті 9 визначено, що «під час встановлення податку можуть передбачатися підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування». У зв’язку із цим, доцільно уточнити на підставі яких актів та у якому порядку можуть встановлюватись податки.

3. Положення п. 11.2. статті 11 щодо того, що «відносини, що пов’язані із установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом», не повною мірою узгоджуються із ст. 7 Митного Кодексу України, у якій зазначається, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, Митного Кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, виданих на основі та на виконання Конституції України, цього Кодексу та законів України.

4. Стаття 13 розділу І та розділ XIV не узгоджуються в частині визначення переліку, назви та змісту спеціальних податкових режимів.

Статтею 13 розділу І ПК визначено, що до спеціальних податкових режимів належать:

1) Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва;

2) Фіксований сільськогосподарський податок;

3) Спеціальний режим оподаткування суб’єктів господарювання, які реалізують інвестиційні проекти на територіях спеціальних (вільних) економічних зон;

4) Спеціальний режим оподаткування суб’єктів господарювання, які реалізують інвестиційні проекти на територіях пріоритетного розвитку;

5) Спеціальний режим оподаткування технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств, що виконують проекти технологічних парків.

Розділ XIV «Спеціальні податкові режими» передбачає наступні спеціальні податкові режими:

  1. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва;

  2. Фіксований сільськогосподарський податок;

  3. Спеціальний режим оподаткування суб’єктів господарювання, які реалізують інвестиційні проекти на основі новітніх енергозберігаючих, екологічно прийнятних та наукоємних технологій;

  4. Спеціальний режим оподаткування технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств, що виконують проекти технологічних парків.

4. У п. 14.3.7 статті 14 встановлюється, що платники місцевих податків та зборів, що визначені у рішенні як податкові агенти несуть відповідальність за порушення податкового законодавства та законодавства з питань оплати праці. Зазначене не є предметом регулювання ПК.

5. Деякі визначені у ст. 18 обов’язки платників податків потребують наповнення їх конкретним юридичним змістом. Так, у визначенні обов’язку «подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів» доцільно уточнити, про які «інші документи» йдеться та на підставі яких актів законодавства вони визначаються. У положенні «не перешкоджати діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи» доцільно уточнити, про які «законні вимоги» йдеться.
Зауваження до розділу ІІ. Адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)


  1. У п. 1.1. статті 1 зазначається, що «цей розділ визначає порядок адміністрування податків та зборів, визначених у розділі І цього Кодексу, а також порядок контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства у випадках, коли здійснення такого контролю покладено на контролюючі органи». У змісті цієї норми доцільно уточнити, про яке інше законодавство йдеться.

  2. Некоректною є норма п. 3.5 статті 3, за якою «органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу у межах компетенції, а також державні виконавці в межах їх компетенції», оскільки державні виконавці є посадовими особами органів державної виконавчої служби, тому, логічним було б до органів стягнення віднести не державних виконавців, а органи державної виконавчої служби.

3. У статті 3 в переліку контролюючих органів зазначаються «органи державної митної служби» та «центральний орган державної митної служби». Водночас, Митним кодексом України визначено поняття «митні органи» та «спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи».

4. Некоректними є норми глави ІІІ розділу ІІ, якими фактично надається податковим консультаціям та податковим роз’ясненням статус офіційного тлумачення законів, яке за змістом відповідних положень Конституції України здійснює Конституційний Суд України. Узвязку з цим, відповідні консультації та роз’яснення не можуть оскаржуватися в суді, як це передбачено у статті 18 ПК. За усталеною практикою у суді можуть оскаржуватися лише рішення, дії органів податкової чи митної служби, які тягнуть відповідні юридичні наслідки, а вказані консультації та роз’яснення не є актами застосування права (правовими актами), отже не можуть бути оскаржені в суді.

5. Стаття 27 містить положення, за яким податковий контроль здійснюється шляхом і «інших способів контролю, передбачених цим Кодексом». Наявність таких неконкретних норм може призвести до ускладнення здійснення податкового контролю та практичного застосування ПК.

6. Статтею 35 врегульовується питання запровадження державного реєстру фізичних осіб – платників податків. У такий спосіб забезпечується заміна ідентифікаційного номера особи на реєстраційний номер облікової картки таких платників. З метою недопущення створення незручностей платникам податків - фізичним особам у проекті доцільно було б передбачити автоматичний режим заміни ідентифікаційного коду на реєстраційний номер на підставі відомостей, що використовувалися таким платником податку при оформленні ідентифікаційного коду без застосування обтяжливої та трудомісткої процедури повторного подання інформації для формування облікової карти платника податку-фізичної особи.

7. За змістом статті 47 ПК, посадові (службові) особи органів державної податкової служби мають право опитувати фізичних осіб, у тому числі суб'єктів підприємницької діяльності та посадових (службових) осіб, під час здійснення контролю за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати податків, зборів та штрафних фінансових санкцій, що застосовуються органами державної податкової служби за правопорушення вимог податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

ПК чітко не визначені умови проведення такого опитування, його мету та правові наслідки, що на практиці може створити значні загрози для бізнесу з точки зору стабільності його функціонування, викликані дією виключно суб’єктивного фактора та може сприяти поширенню корупційних дій.

8. У статті 52 передбачено застосування непрямих методів контролю за податковими зобов’язаннями, при проведенні яких можливе прийняття суб’єктивних рішень, водночас не використовується чинна норма п. 4.3.5 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в якій передбачається, що рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.


9. Нормами п. 61.7 статті 61 розділу ІІ ПК передбачено можливість у разі недостатності або відсутності коштів на рахунках платника податків у банках, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування платника податків, право органу державної податкової служби у рахунок погашення податкового боргу здійснити стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків (незалежно від місця її зберігання). Така пропозиція суперечить нормам частини шостої статті 41 Конституції України, згідно із якими конфіскація майна можлива лише за рішенням суду, у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Зауваження до розділу ІІІ. Податок на прибуток підприємств
1. Зміни, що пропонуються в розділі ІІІ проекту Податкового кодексу стосовно оподаткування податку на прибуток підприємств, на відміну від інших податків, носять кардинальний характер, оскільки концепція оподаткування у порівнянні з діючою, змінюється.
Головною метою є наближення податкового та бухгалтерського обліку.

Оскільки основним питанням концептуального характеру, що відрізняє податковий та бухгалтерський облік, є розбіжності в методології визначення об’єкта оподаткування у податковому та бухгалтерському обліку, то ключовим питанням цих змін у проекті кодексу є перехід при визначенні податкових зобов’язань від методу першої події (тобто або надходження коштів на рахунки підприємств або відвантаження товарів), який використовується за діючими нормами Закону, до методу нарахувань, без врахування надходження або сплати грошових коштів.

Визначення доходу буде здійснюватись за фактом переходу права власності, а не за фактом відвантаження продукції, хоча у статті про визначення курсових різниць йдеться про відвантаження продукції.
Проект кодексу в частині відображення витрат по основних прямих статтях побудовано на нормах бухгалтерського обліку.
Зокрема, проект кодексу передбачає, що при розрахунку оподатковуваного прибутку доходи від реалізації товарів (послуг) будуть зменшуватися:

на витрати, пов’язані з реалізацією товарів (послуг). Такі витрати будуть ділитися на витрати, що за своїм складом є аналогічними до собівартості реалізованої продукції, які передбачаються у діючих положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку;

а також на інші витрати, що включають загальновиробничі витрати, витрати пов’язані зі збутом продукції, адміністративні витрати, які будуть включатися до витрат платника податку в тому податковому періоді, в якому вони були здійснені, тобто без “прив’язки” до собівартості реалізованої продукції.

Що відрізняє запропонований порядок від нині діючого і як він відіб’ється на сплаті податку та його адмініструванні?

Сьогодні за діючими нормами Закону платник податку, застосовуючи пуловий метод відображення витрат, має право включити до валових витрат фактично всі витрати за фактом їх здійснення, крім матеріальних витрат (що регулюються залежно від реалізації продукції згідно з пунктом 5.9 Закону про прибуток), то методологія визначення витрат за собівартістю, що запропонована у проекті кодексу, дозволить платнику податку включити до собівартості основні прямі витрати (матеріали, витрати на заробітну плату, нарахування соціальних внесків, амортизацію на основні виробничі фонди, що прямо включаються до собівартості видів продукції), лише тоді, коли продукція буде виготовлена і реалізована, тобто за яку визначено дохід платника податку.

Таким чином, собівартість продукції стає елементом податкового обліку, а отже ймовірність підсилення адміністративних засобів з боку податківців зросте при перевірках достовірності відображення собівартості за видами продукції.

Такі витрати, як загальновиробничі, витрати пов’язані зі збутом продукції, адміністративні витрати будуть включатися за фактом їх здійснення, тобто розподіл загальновиробничих витрат, як це передбачено у бухгалтерському обліку, в податковому обліку не передбачається.

Отже, податкова собівартість та собівартість, визначена у бухобліку, будуть відрізнятися. Тому необхідно, у разі прийняття такої концепції у податковому кодексі, вносити відповідні зміни до методології визначення собівартості у бухгалтерському обліку.

Отже, можна припустити, що надходження до бюджету збільшаться за рахунок обмеження відображення витрат через собівартість (а це витрати на заробітну плату, нарахування на неї, амортизація) на відміну від пулу витрат як за діючим Законом.

З боку громадськості (бухгалтери, УСПП, видання) перехід на бух. облік підтримується.

2. Деякі зауваження щодо окремих питань

Вбачається, що у випадку, коли частина витрат включається до витрат платника податку в тому податковому періоді, коли вони були здійснені, тобто без прив’язки до видів продукції, немає сенсу переносити зі стандартів бухгалтерського обліку окремі положення, що стосуються деталізації загальновиробничих, адміністративних витрат, витрат на збут, які фактично дублюються зі стандартами бухобліку, а зробити посилання на відповідний стандарт бухобліку, який такі витрати визначає (пункт 7.10 проекту Кодексу).

3. Дуже принциповим питанням, яке потребує додаткового обговорення, є питання сплати консолідованого податку в разі наявності відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи.

Із запропонованого в проекті кодексу порядку випливає, що кожний відокремлений підрозділ зобов’язаний вести окремий бухгалтерський облік доходів, витрат та визначати прибуток такого підрозділу (пункт 21.6 кодексу).

Тобто можливості перейти на консолідовану сплату податку проектом кодексу не передбачається.

Але слід зауважити, що не всі філії, відділення, відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, можуть повно та достовірно визначити об’єкт оподаткування. Це обумовлено тим, що, враховуючи специфіку діяльності, в окремих філіях, або відокремлених підрозділах формується основний масив витрат, в інших – формуються доходи, тобто фактично неможливо забезпечити визначення прибутку. Консолідація податку припускає консолідацію всіх доходів та витрат на рівні головного платника податку, на підставі яких визначається податок на прибуток, який має розподілятися.

Із запропонованої редакції випливає також, що кожний відокремлений підрозділ, як самостійний платник податку, відповідає за свої збитки, що переносяться на майбутні періоди. В той же час підпунктом 21.6.5 проекту кодексу передбачено, що податок сплачується платником податку-юридичною особою за місцезнаходженням відокремлених підрозділів.
(За діючою нормою Закону платник податку, який має філії, відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади, ніж платник податку, може прийняти рішення щодо переходу на консолідовану сплату податку, при цьому податок на прибуток філій визначається розрахунково пропорційно щодо валових витрат та сум амортизаційних відрахувань).
4. Потребують додаткового обговорення питання стосовно оподаткування фінансового сектора економіки. Це стосується, насамперед, оподаткування страхової діяльності.

А саме, проектом кодексу передбачено, що об’єктом оподаткування від здійснення страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення є дохід від страхової діяльності, який оподатковується за ставкою 0 відсотків, як і за діючою нормою Закону про прибуток.

Що стосується інших видів страхування, то об’єктом оподаткування від здійснення інших видів страхової діяльності, є прибуток, який визначається страховиком у загальному порядку з урахуванням особливостей і оподатковується за встановленою кодексом ставкою податку.

На протязі 2 років з дня набрання чинності Кодексом (розділ ХІХ Прикінцеві та перехідні положення стор. 533) за результатами звітного податкового року сума податку, нарахованого з прибутку, отриманого від страхової діяльності, порівнюється з сумою податку, нарахованого з валового доходу за ставкою 3 відсотки і сплачується сума податку, що є більшою. Тобто буде існувати два підходу до оподаткування страхової діяльності.

Потребує уточнення стаття, що регламентує витрати від страхової діяльності, отримання інвестиційного прибутку, адже про страхові резерви у проекті кодексу взагалі не згадується.

Деякі питання потребують доповнення, наприклад, при визначенні витрат на довгострокове страхування життя, добровільне медичне страхування мають бути визначені розміри, що включаються до складу витрат платника податку.

5. “Новацією” цього кодексу є збільшення доходу платника податку на коефіцієнт 1,15 у разі продажу товарів (робіт, послуг) на користь резидентів держав з преференційним режимом оподаткування чи при здійсненні розрахунків через таких резидентів. Ще можна зрозуміти обмеження, коли йдеться про витрати платника податку (0,85 суми, зазначеної в договорі). Така фіскальна норма є дискримінаційною, тим більше, що йдеться про доходи, які надходять до України. При такій нормі, коли доходи мають збільшитися на коєфіціент 1,15, взагалі можна не дорахуватися і тих коштів, що надходили до України від нерезидентів (стаття 32 проекту).

6. Ще одне питання, що є принципово важливим для платника податку, оскільки визначає його інвестиційні можливості в оновлення основних фондів, модернізацію виробництва є питання амортизаційної політики, порядок нарахування амортизації змінено також концептуально.

На відміну від пулового методу нарахування амортизації (крім пооб’єктного обліку по 1 групі основних фондів), за яким сьогодні амортизаційні відрахування зменшують доходи у повній сумі, за проектом кодексу амортизаційні відрахування, що будуть нараховані за основними фондами виробничого призначення, що безпосередньо беруть участь у виготовленні продукції, будуть включаються до собівартості продукції, тобто здійснюється перехід до бухгалтерського обліку.

По інших основних фондах загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного), адміністративного призначення, об’єктів, пов’язаних зі збутом та з іншою операційною діяльністю амортизаційні відрахування у складі інших витрат будуть відноситися до витрат за фактом їх нарахування.

Нарахування амортизації пропонується здійснювати по кожному окремому об’єкту за 2-ма методами із 4-х, що передбачені у відповідному стандарті бухгалтерського обліку, а саме: за прямолінійним методом від первинної вартості та методом прискореного зменшення залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації, коли розмір амортизації подвоюється. Розмір амортвідрахувань залежить від строків корисного використання основних засобів.

Можливо для того, щоб платник податку міг маневрувати своїми інвестиційними ресурсами, слід визначити строк мінімального та максимального використання основних засобів, а також надати платнику податку право переглядати строк корисного використання, виходячи із очікуваного використання об’єкта в залежності від його потужності або продуктивності.

7. Проект кодексу передбачає надання інвестиційно-інноваційного кредиту (стаття 24) для платників податку, що реалізують інвестиційні проекти. Але виникає ряд питань щодо порядку надання такого кредиту, а саме: хто визначає який проект є інвестиційним (інноваційним) і хто затверджує такі проекти, яка сума інвестиційно-інноваційного кредиту фіксується у договорі, адже податкові зобов’язання, які мають бути відстрочені, будуть виникати у платника податку у кожному звітному податковому періоді у відповідній сумі протягом строку користування кредитом).

При наданні інвестиційного податкового кредиту мають враховуватися такі умови, як відсутність заборгованості зі сплати податку на прибуток за попередні податкові періоди за основною діяльністю платника податку, відсутність податкової або іншої застави. Механізм надання інвестиційного податкового кредиту має бути прозорим. Деякі норми (наприклад, застосування пільги технопаркам щодо зменшення податкових зобов’язань при здійсненні капітальних поліпшень об’єктів, що передаються у державну власність або власність територіальних громад) потребують додаткових пояснень з точки зору практичного застосування та адміністрування (підпункт 24.2.8).
8. Потребує обговорення питання щодо ставки податку (стаття 20 проекту).

Слід уточнити яка ставка застосовуватиметься з 1 січня 2015 року, адже вказано, що ставка 17 відсотків застосовується до 31.12.2014 року.

Незрозуміло в яких випадках, за яких умов будуть встановлюватися додаткові ставки 2 і 3 відсотки. При цьому створюються нерівні конкурентні умови для платників податку на різних територіях і регіонах.
9. Пропонується заборонити включення до складу витрат нарахування роялті на користь фізичної особи, нерезидента або юридичної особи, яка звільнена від оподаткування або сплачує податок за іншими ставками (стаття 9 підпункт 9.1.2 проекту), що порушує права платника податку на відображення витрат, якщо виплата роялті пов’язана із здійсненням його господарської діяльності. Можливі обмеження у зв’язку з тим, що через виплату роялті оптимізуються податкові зобов’язання, але не заборонною нормою.

10. Незрозуміло чому взагалі не дозволяється включати до витрат платника податку витрати на професійну підготовку, навчання, перепідготовку керівних працівників та фахівців, крім інженерно-технічного складу (підпункт 9.1.3 ст. 9 проекту кодексу).

11. Потребують додаткового обговорення з фінансовим ринком питання оподаткування курсових різниць, цінних паперів, списання безнадійної заборгованості (свого часу антикризовим Законом № 1533 були прийняті зміни і доповнення в частині списання безнадійної заборгованості, які у проекті не враховані).

12. У пункті 22.3 застосовується поняття нерезиденти, що мають офшорний статус, яке не використовується у кодексі. Замість цього у ст. 32 проекту використовується термін держава з преференційним режимом оподаткування.

13. Якщо за діючою нормою підпункту 5.2.2 Закону дозволялось до складу валових витрат відносити у обмеженому розмірі витрати у вигляді коштів або вартості майна, перерахованих (переданих) неприбутковим організаціям, то проект кодексу таку можливість виключає.

14. Потребує обговорення і обґрунтування пункт 9.3 проекту кодексу щодо встановлення додаткових обмежень у віднесенні понесених платником податку витрат, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності (втратив межах норм природного убутку, розбалансування газу в газорозподільних мережах, який нє є прямою нормою кодексу, оскільки порядок застосування затверджується КМУ або уповноваженим органом.

Зауваження до розділу ІV. Податок на доходи фізичних осіб
Норми розділу ІІІ ПК щодо оподаткування доходів фізичних осіб кардинально не відрізняються від чинних зараз норм Закону України "Про податок з доходу фізичних осіб.

Водночас, доцільно відзначити наступне.

1. ПК не містить терміну "Дохід", тобто базового поняття для визначення об’єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб. Некоректною є відсилка у пп.16.1.25 статті 16 розділу І, що поняття "доходи" вживається у значенні, наведеному у національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, оскільки відповідне Положення (стандарт № 15) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про доходи лише юридичних осіб – підприємств (організацій) та її розкриття у фінансовій звітності.

2. Перелік витрат на оплату праці, що є одночасно базою оподаткування податком з доходів фізичних осіб та нарахування внесків до фондів загальнообов‘язкового державного соціального страхування, який згідно з абз. 2 пп. 4.2.1 п. 4.2 статті 4 встановлюється Кабінетом Міністрів України, доцільно визначити безпосередньо у тексті Кодексу.

3. Згідно з п. 4.6 статті 4 під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду. У ПК слід визначити, що такий порядок вводиться з дати запровадження Накопичувальної пенсійної системи.

4. ПК пропонується розширити коло одержувачів податкової соціальної пільги, зокрема, передбачається застосовувати 100% суми пільги до платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років – у розрахунку на кожну таку дитину, а також включити до переліку отримувачів такої пільги державних службовців. В той же час, нормами ПК позбавляються пільг платники податку, які їх зараз мають, зокрема, – 150-ти відсоткова пільга поширювалась на вдівця або вдову; 200% – на осіб, які виховують трьох або більше дітей віком до 18 років – у розрахунку на кожну таку дитину, що може призвести до несприйняття таких норм суспільством.

5. Пунктом 7,5 статті 7 ПК передбачено, що "Ставка податку може становити інший розмір, визначений відповідними нормами цього розділу", для уникнення неоднозначних тлумачень доцільно безпосередньо у цьому пункті визначити всі можливі ставки податку або зробити посилання на конкретні норми цього розділу.

6. Незрозумілими є норми пп.10.9.3, що передбачають стягнення штрафу з платника податку (15 %) за прострочення граничного строку повернення надміру витрачених коштів або при неповерненні протягом звітного місяця – оподаткування зазначених коштів та сплату вказаного штрафу, оскільки такі кошти повертаються то очевидно можна вести мову про нарахування пені, а стягнення штрафів передбачено іншим розділом ПК.

7. Вбачається недостатньо обґрунтованим застосування подвійної ставки оподаткування (30 %) доходів нерезидентів, отриманих, зокрема, у вигляді заробітної плати, що протирічить договорам про усунення подвійного оподаткування (положення про недискримінацію) України з більшістю країн.

8. Згідно з п. 19.8 статті 19 ПК визначено, що форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за узгодженням з Міністерством фінансів, тоді як діючим законом передбачено таке узгодження з відповідним Комітетом Верховної Ради України
Зауваження до розділу V. Податок на додану вартість
Концептуально розділ V Податкового Кодексу не відрізняється від діючого Закону.

Водночас доцільно звернути увагу на запровадження таких норм.

1. Нормами ПК передбачається подання реєстрів податкових накладних лише в електронному вигляді, що позбавляє платників ПДВ права надавати звітність у паперовому вигляді та надсилати її поштою до контролюючого органу. (Згідно з чинними нормами закону податкова звітність може бути надана за добровільним рішенням платника податків контролюючому органу в електронній формі, за умови реєстрації електронного підпису підзвітних осіб.)

Вбачається необхідним суттєво доопрацювати приведену норму та передбачити, що центральний (керівний) орган контролюючого органу зобов’язаний безоплатно забезпечити платника податків спеціалізованим програмним забезпеченням для формування податкової звітності в електронній формі та посиленими сертифікатами відкритих ключів, а також унеможливити появу посередників при поданні платником податку податкової звітності.

2. Нормами ПК передбачено включення до податкового кредиту податкових накладних протягом трьох місяців з дати виписки податкової накладної, тобто при неодержанні податкової накладної протягом трьох місяців з вини продавця покупець втрачає право на податковий кредит. Зазначене ставить у нерівноправне становище платників податку з різними податковими періодами. Крім того, строк позовної давності стосовно податкових накладних у три місяці суперечить строку позовної давності (три роки) визначеному нормами Цивільного кодексу.

3. Потребує усунення неузгодженостей між нормами статті 2 та статті 5 ПК, оскільки відповідно до п. 2.1 статті 2 особа реєструється платником ПДВ «за своїм добровільним рішенням», а згідно із нормами статті 5 для такої реєстрації необхідні відповідні підстави.
Зауваження до розділу VI. Акцизний податок
В цілому норми розділу відтворюють існуючу систему сплати акцизного збору. Разом з тим, доцільно відмітити слідуюче.

1. Положеннями розділу ПК не регламентуються питання періодичності перегляду ставок акцизного збору.

2. У положеннях цього розділу та розділу І ПК не визначення ряд термінів, наприклад, «давальницька сировина», «давальницькі умови», «сировина», «спирт коньячний» «спирт плодовий», «спирт етиловий неденатурований», які у подальшому використовуються у тексті ПК.

3. Нормами ПК передбачається суттєве збільшення ставок акцизного збору у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції) на деякі товари, зокрема, на тютюнову сировину, тютюнові відходи (код товару 2401); бензини моторні, що містять тетраетил свинець; кузови для моторних транспортних засобів (код товару 8703); мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з допоміжним мотором, з колясками або без них, крім тих, що з поршневим двигуном з іскровим запалюванням з кривошипно-шатунним механізмом; коляски (код товару 8711 90 00 00).

Вбачається, що посилення податкового тиску на зазначену продукцію має здійснюватися поступово і виважено, інакше можливе створення умов для дестабілізації ринків цієї продукції, в тому числі зменшення обсягів виробництва, що в свою чергу може призвести до зменшення надходжень до Державного бюджету України.

4. Нормами статті 19 ПК визначаються особливості оподаткування алкогольних напоїв та спирту етилового залежно від напряму його використання.

(Згідно з чинним законодавством до 1 січня 2013 року діють тимчасові знижені ставки акцизного збору на спиртові дистиляти та спиртні напої, одержані шляхом перегонки виноградного вина або вичавок з винограду (код 2208 20 12 00, 2208 20 62 00). Крім того, встановлено нульову ставку акцизного збору на спирт коньячний, ввезений на митну територію України та вироблені в Україні спирт коньячний і спирт етиловий ректифікований виноградний, які використовуються при виробництві коньяків (бренді) та вин; а також на спирт коньячний, реалізований підприємством, яке має ліцензію на виробництво спирту коньячного, іншому підприємству, яке має ліцензію на виробництво спирту коньячного або коньяку, відповідно до виданого згідно з чинним законодавством наряду.)

Нормами ПК не передбачено продовження дії таких чинних норм, що припиняє їх дію, що може призвести до створення несприятливих умов для вітчизняного виробництва алкогольної продукції.
Зауваження до розділу VII. Податок на транспортні засоби
Нормами ПК визначається, що сплата податку на транспортні засоби здійснюється щороку або один раз на два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд, з щорічною індексацією ставок податку на індекс інфляції.

Вбачається, що відповідно до конституційних повноважень Верховної Ради України, проіндексовані ставки оподаткування мають затверджуватися шляхом внесення відповідних змін до Податкового кодексу.
Зауваження до розділу VIII.“Екологічний податок”
Положення зазначеного розділу ПК базуються на чинних нормах збору за забруднення навколишнього природного середовища.
Водночас, доцільно зазначити наступне.

1. Ставки екологічного податку на відміну від діючих нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища збільшуються у два рази, а також пропонується включити до платників податку усіх фізичних осіб, які придбавають пальне для транспортного засобу (в проекті – пересувного джерела забруднення). На даний час фізичні особи не є платниками збору за забруднення;

2. Деякі положення проекту викликають сумнів щодо ефективності адміністрування екологічного податку. Так, статтею 12 цього розділу передбачається, що суб’єкти господарювання, які у своїй діяльності одночасно здійснюють викиди, скиди, розміщення відходів, утворюють радіоактивні відходи (включаючи вже накопичені) та тимчасово зберігають радіоактивні відходи їх виробниками, подають до органів державної податкової служби з одного податку (екологічного) дві різні податкові декларації, у яких буде задекларована лише частина податку, що суперечить нормам Глави 2 “Податкова звітність” розділу II ПК, які дають підстави вважати, що платником може бути подана з одного податку лише одна податкова декларація, яка може складатися із додатків.

Здійснюючи у своїй господарській діяльності всі види забруднення, наприклад, Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (ДП НАЕК «Енергоатом»), повинна буде подавати декларацію в різні податкові інспекції:

за місцем розміщення стаціонарних джерел забруднення, спеціально відведених місць чи об’єктів та за місцем перебування платника збору на податковому обліку (за утворення радіоактивних відходів).

Запровадження такого механізму адміністрування може поставити під сумнів здійснення податковими органами ефективного контролю за повнотою сплати податку до бюджетів.

3. Статтею 12 цього розділу ПК передбачається зобов’язати органи виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища надавати органам податкової служби:

перелік платників, які не виконали заходи щодо скорочення викидів, скидів, розміщення відходів;

перелік суб’єктів господарювання, яким видано дозволи на викиди, скиди розміщення відходів;

інші зобов’язання.

Проте, положеннями ПК не вносяться доповнення до спеціального законодавства (Водного кодексу, Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” та інших), в частині надання зазначеними органами відповідних повноважень, які передбачаються для них проектом Кодексу, що може значно знизити ефективність адміністрування екологічного податку.

Тому, вкрай потрібно надати хоча б доручення Кабінету Міністрів України привести у відповідність законодавчі акти з питань охорони навколишнього природного середовища у зв’язку з набранням чинності Податкового кодексу.


  1   2   3